МАРТИНЕНКО В.М., МІЦАЙ С.Г., ПОНОМАРЕНКО О.О., ІВАНОВ В.П., к. с.-г. н.?

Сумський обласний державний проектно-технологічний центр охорони родючості ґрунтів і

якості продукції "Облдержродючість"

ДИНАМІКА ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ

РОДЮЧОСТІ ҐРУНТІВ СУМЩИНИ ТА ЗАХОДИ ЩОДО ЇХ ПОЛІПШЕННЯ

Відмічено зміну основних показників родючості ґрунтів Сумщини: врожайність, вміст гумусу, рухомих форм фосфору, калію, реакція середовища та фітосанітарний стан. Наведені основні заходи відновлення родючості ґрунтів.

The article presents dependence of soil fertility upon varied properties of the soils Sumy Region. Proposed optimization measure of the soil fertility.

Генетичні особливості ґрунтів Сумської області зумовлені зональністю її території та відмінами факторів ґрунтоутворення. У Поліссі переважають дерново-підзолисті, часто глеюваті, глинисто-піщані та супіщані ґрунти (10,5 % ріллі області), у Перехідній зоні - сірі лісові та чорноземи опідзолені легко- та середньосуглинкові (24,3 % ріллі). Чорноземи типові глибокі та лучно-чорноземні ґрунти в основному малогумусні складають загальний фон Лісостепової зони (61,8 % ріллі області) (4).

Об'єктивною характеристикою ґрунту є родючість. Вона оцінюється не тільки вмістом гумусу та поживних речовин у ґрунті, але і величиною та сталістю врожаїв основних сільськогосподарських культур. Аналіз врожайних даних озимої пшениці, зернових культур та цукрових буряків в області за останні 40 років показує значні коливання їх рівнів як по роках, так і по зонах. Так, по зерновим культурам рівні врожаїв коливались від 18-22 до 29-34 ц/га в середньому по області, а в Поліссі - у межах від 12-15 до 1820 ц/га, у Перехідній зоні від 20-22 до 28-30, у Лісостеповій - відповідно від 20-25 до 35-37 ц/га. Врожаї зерна озимої пшениці відповідно по роках були вищими на 5-7 ц/га, ніж зернових у середньому. Щодо цукрових буряків, то їх врожаї були відносно високими і сталими до 1995 року в межах 212-270 ц/га, а за останнє десятиріччя знизились до рівнів 147-171 ц/га. Тобто, якщо оцінювати родючість ґрунтів по врожайності, то вона (родючість) суттєво знизилась. Особливо це помітно по Лісостепових районах області, де відносне зниження врожайності становить 35-45 %, проти 15-20 % у Поліссі.

Сталість родючості ґрунту в значній мірі визначається вмістом гумусу. Як відомо, після розорювання цілинних земель вміст гумусу в ґрунті швидко знижується. Це відбувається тому, що в ґрунт надходить дуже мало свіжої (новоутвореної) органіки бо вона відчужується врожаєм основної і побічної продукції. До того ж, стерня озимих та ярих культур часто спалюється. Мінералізація гумусу починає домінувати над його відтворенням. У певній мірі дефіцит мінеральних елементів у ґрунтах компенсується внесенням органічних та мінеральних добрив, але, якщо в період з 1965 по 1990 рік у ґрунти області вносились наростаючі дози органічних та мінеральних добрив, то в останнє десятиріччя їх застосування значно знизилось (див. табл. 1).

Як видно із наведених даних, в останнє п'ятиріччя внесення органічних добрив зменшилось у 3-5 разів, мінеральних у 5-8 разів. Особливо критична ситуація склалася з калієм. В окремих господарствах у ґрунт за останні роки не було внесено жодного кілограма калійних добрив. А калій у ґрунтах Сумщини завжди був у дефіциті [2, 4]. Якщо врахувати низьку насиченість сівозмін багаторічними травами - 9-12, зрідка 15 %, то в ґрунти надходило все менше і менше органіки, відтворення гумусу швидко гальмувалось. Ефективна та потенційна (природна) родючість ґрунтів знижувалась не тільки за показниками врожайності, але і за показниками вмісту гумусу та поживних елементів (див. табл. 2).

Особливою проблемою щодо раціонального використання ґрунтів в області є втрата чорноземами органічної речовини (гумусу), їхнє інтенсивне підкислення. За 40-річний період спостережень чорноземні ґрунти Перехідної і Лісостепової зони втратили відповідно 0,5 і 0,4 % гумусу. За останні 10-15 років зменшення гумусу становить 0,4 і 0,2 %. Більшість площ орних ґрунтів характеризується щорічним від'ємним балансом гумусу в 300-600 кг/га.

Щодо кислотності ґрунтів: практично всі площі орних ґрунтів характеризується підвищенням кислотності і сильною, або навіть дуже сильною, потребою у вапнуванні. Вапнування потребують не лише дерново-підзолисті та опідзолені ґрунти, як це прийнято вважати, але і чорноземи, на яких розміщують переважно чутливі до кислотності культури. Адже за досліджуваний період кислотність чорноземів Лісостепу області підвищилась - рН знизився від 6,4 до 5,9. Це явилось наслідком призупинення вапнування ґрунтів (в останнє п' ятиріччя в області вапнувалось щорічно близько однієї тисячі гектарів). Але аналізи показують, що вапнування потребують близько 600 тис. га ґрунтів, у т.ч. 300 тис. га - сильно і дуже сильно.

Як свідчать дані, наведені в табл. 2, до початку 90-х років у ґрунтах області вміст рухомих форм поживних елементів поступово збільшувався, що пояснюється більш високим рівнем внесених добрив, але за останнє десятиріччя вміст рухомих форм фосфору і калію почав знижуватись.

Проте, у період 1990-2000 рр. виявлена тенденція збільшення середньозважених показників вмісту рухомих фосфору і калію. Але це пояснюється тим, що в останні [7, 8] тури агрохімічні обстеження проводились лише на орних ґрунтах, а це кращі ґрунти з більш високим вмістом Р2О5 та К2О. Попередні тури агрохімічного обстеження охоплювали всі ґрунти с.-г. призначення і тому середньозважені показники родючості були нижчі. У цілому, на даний період в орних ґрунтах вміст рухомих форм фосфору та калію знизився.

Співставлення даних по врожайності,