Теорії зайнятості населення

План

1. Теорії зайнятості населення

2. Ринок праці як сфера забезпечення зайнятості населення

Зайнятість населення як соціально-економічне явище привертала і привертає до себе увагу з боку науковців. У зв'язку з цим існує декілька теорій зайнятості населення.

Однією з цих теорій є кейнсіанська теорія зайнятості населення. В контексті державного регулювання розвитку економіки Дж. Кейнс вважав його основним завданням вирішення проблеми зростання ділової активності, а відтак, зниження рівня безробіття.

Кейнсіанці при аналізі залежності між зайнятістю та інфляцією посилаються на "криву Філіпа". Вона ілюструє існування зворотного зв'язку між заробітною платою, цінами та безробіттям. На основі того факту, що зайнятість залежить від рівня заробітної плати, робився висновок, що проблему зайнятості можна вирішити за допомогою помірної інфляції, Остання створює ілюзію зростання заробітної плати, а насправді заморожує її на певному мінімальному рівні.

Представники неолібералізму М. Фрідмен, Д. Гілдер, А. Лаффер та інші пропонували обмежити державне регулювання економіки контролюванням грошової маси, емісії грошей, кількістю грошей, котрі перебувають в обігу і запасах тощо. З урахуванням цих постулатів, М. Фрідмен доводить, що інфляція не забезпечує зростання зайнятості населення. Критично оцінюючи висновки кейнсіанців щодо того, що за допомогою політики стимулювання попиту, тобто інфляції, можна досягти постійно низького безробіття, він стверджував, що довготривалої залежності між рівнем інфляції та зайнятості немає. З часом працівники зрозуміють, що відбувається інфляційний приріст заробітної плати і будуть вимагати її підвищення. Водночас і підприємці дійдуть висновку, що підвищення попиту - наслідок інфляції, а не наслідок зростання купівельної спроможності населення. Тому вони скорочуватимуть обсяги виробництва, а відповідно зменшиться і попит на робочу силу. Якщо темпи інфляції будуть вищими, ніж зростання вимог щодо збільшення заробітної плати, то безробіття може певний час утримуватися на низькому рівні. Однак увесь час підтримувати певний рівень зайнятості лише шляхом голопуючої інфляції, коли "інфляційне очікування" не встигає за її темпами, недоцільно. Тобто, прискорення інфляції зменшує безробіття тільки нетривалий час, а головним її підсумком є скорочення зайнятості населення.

Взявши до уваги ці обставини М. Фрідмен сформулював концепцію "об'єктивного, природного безробіття" де стверджує, що зайнятості як і виробництву, притаманна циклічність. Причина циклічності в недостатній пропозиції грошової маси. Коли зменшується грошова маса, то це одна з ознак кризи та застою, які обов'язково супроводжуються зміною кон'юнктури на ринку праці. М. Фрідмен існування безробіття пов'язує з існуванням "об'єктивного" грошового попиту на робочу силу, обсяги якого залежать від розмірів виробництва. Якщо стимулювати цей попит за допомогою штучних засобів, то це викличе зростання цін, а не зайнятості населення.

Прихильники неокласичної школи вважають, що в сучасних умовах і в минулому найкращим регулятором зайнятості населення є ринковий механізм. Відповідно до їх уявлень, ціна праці через рівень заробітної плати впливає на попит і пропозицію робочої сили, регулює їх співвідношення та необхідну рівновагу між ними. Якщо Дж. Кейнс коливання рівня безробіття пов'язував із коливанням заробітної плати та пропонував визначити мінімальну заробітну плату й фіксувати її рівень, а також заморожувати її зростання за допомогою інфляції, то М. Фрідмен вважав, що рівень і заробітної плати взагалі не підлягає державному регулюванню. її розміри має встановлювати ринок залежно від кон'юнктури. Ціна на робочу силу швидко й гнучко змінюється залежно від попиту і пропозиції. Коли відбувається перевищення пропозиції Праці над попитом та виникає безробіття, то це спричиняє зниження ціни праці до тих меж, доки не буде досягнута рівновага на ринку праці на рівні наявної зайнятості, коли безробіття немає.

Прихильники теорії раціональних очікувань вважають, що зниження заробітної плати і цін, якщо таке станеться, не призведе до вимушеної незайнятості робочої сили. Останнє пов'язане з тим, що через певний час зайнятість населення швидко відновиться на новому (нижчому) рівні цін.

Досвід свідчить, що з різних причин у ринковій економічній системі заробітна плата і її ставки змінюються, щоб віддзеркалити нестачу або надлишок робочої сили на ринках праці тільки після тривалого проміжку часу.

Але через те, що ставки заробітної плати негнучкі, то постійно виникає частина незайнятих працівників. Звідси висновок: безробіття в ринковій економіці не тимчасове, а постійне явище.

Важливу роль у формуванні зайнятості населення, її регулюванні відіграє ринок праці.

Ринок праці як сфера забезпечення зайнятості населення

Зайнятість населення забезпечується на національному ринку праці, де формуються і діють сукупний попит і сукупна пропозиція робочої сили. Через те, що ринок праці є економічною формою взаємовідносин між носіями робочої сили і роботодавцями, то зайнятість населення може здійснюватись тільки на ньому.

Ринок праці — це соціально-економічна категорія, яка охоплює історично сформований специфічний суспільний механізм регулювання певного комплексу соціально-трудових відносин, який сприяє встановленню і дотриманню балансу інтересів між працівниками, підприємствами і державою. Як і будь-який інший, ринок праці характеризується видом товару, який на ньому продається, його ціною, попитом і пропозицією.

Через те, що на момент продажу товару на ринку праця як доцільна діяльність ще не існує, на ринку праці продається робоча сила, тобто здатність до праці. В умовах ринкової економіки робоча сила виступає як товар і цим схожа на інші товари. Вона отримує економічну оцінку та піддається оптимізації.

Відмінність ринку праці від інших - ринку товарів, капіталів, нерухомості, сировини тощо - полягає в тому, що внаслідок купівлі-продажу товар "робоча сила" не відокремлюється від власника, носія. Фактично об'єктом купівлі-продажу є право на використання робочої сили (здатності до праці). Предметом торгування при цьому є не тільки певний вид здатності виконувати трудові функції, а й тривалість та умови виконання цих функцій. Серед інших специфічних рис ринку праці слід вказати те, що на відміну від продажу матеріальних благ, процес купівлі-продажу яких має короткотерміновий характер та після завершення якого товар переходить у власність або користування покупця, купівля-продаж робочої сили має періодично повторюваний характер. Через те, що соціально-трудові відносини пов'язані із забезпеченням добробуту населення країни, торкають інтереси його основних верств і прошарків населення, а їх стан вирішальною мірою визначає соціально-економічний розвиток держави, соціальну атмосферу в суспільстві, то державні інститути, профспілки, партії, громадські організації, впливають на функціонування цього ринку більше, ніж будь-якого іншого.

Головними суб'єктами ринку праці виступають наймані працівники, які формують обсяг, структуру та співвідношення попиту і пропозиції робочої сили, та роботодавці (суб'єкти власності на засоби виробництва). Складовою частиною суб'єктів ринку праці виступають посередники.

Ринок праці забезпечує функціонування ринкової економіки на засадах дії закону попиту та пропозиції. Його основна функція - сприяти через сферу обігу перерозподілу робочої сили між галузями та сферами виробництва, забезпечувати роботою населення, яке пропонує свою робочу силу на ринку праці. Крім цієї, ринок праці виконує інші функції:–

зводить продавців робочої сили (працівників) і її покупців (роботодавців);–

регулює попит і пропозицію робочої сили відповідно до суспільної потреби в конкретному виді праці та формує ціну робочої сили;–

стимулює конкуренцію між працівниками за робочі місця, а між роботодавцями - за кваліфікованих носіїв робочої сили та професійну і територіальну мобільність осіб найманої праці;–

інформує осіб найманої праці і роботодавців про ситуацію на ринку праці, тобто кількісний і якісний склад вільних робочих місць, розміри заробітної плати для конкретних посад, пропозицію робочої сили та її професійну структуру, інші аспекти зайнятості і соціально-трудових відносин.

Основними складовими ринку праці є пропозиція робочої сили та попит на неї.

Пропозиція робочої сили характеризується чисельністю осіб, які потребують працевлаштування, і визначається кількістю годин робочого часу, яку погоджуються надати носії робочої сили у розпорядження роботодавця за умов певного рівня оплати праці. Вона формується населенням працездатного віку, особами, молодшими від працездатного віку, особами пенсійного віку (рис. 17.1).

В умовах України вивільнення з виробничих галузей та сфери послуг відбувається у зв'язку з роздержавленням і приватизацією об'єктів власності, ліквідацією збиткових робочих місць, закриттям підприємств у зв'язку з розукрупненням, реконструкцією і перепрофілюванням, розривом договірних зв'язків, банкрутством, нестачею сировини тощо. Дія цих факторів є різною у часі та просторі.

На пропозицію робочої сили впливають рівень заробітної плати, податкова система, авторитет профспілок, релігійні погляди населення, культура тощо. Масштаби і склад робочої сили в умовах конкуренції між тими, хто Щ шукає роботу, постійно змінюється. Розширення функцій працівників, їх

ротація та взаємозаміна свідчать про підвищення гнучкості та мобільності ринку праці. Це свідчить про потребу роботодавців у варіюванні обсягу і умов використання робочої сили, що пов'язане як з необхідністю швидкої перепідготовки працівників, так і з наявністю у них широкого набору професійних навичок. Гнучкість робочого часу означає ліквідацію його регулярного, твердо встановленого обсягу. Останнє породжене тим, що в умовах науково-технічної революції стало технічно можливим гнучке використання робочої сили в усіх ланках виробничого процесу, бо система "машина-людина" стає менш жорсткою як у просторі, так