Іноземні інвестиції важливі також для досягнення середньострокових цілей – підйому виробництва, поліпшення життєвого рівня населення.

Отже, пріоритетним напрямом інтеграції України в систему міжнародних фінансів сьогодні виступає залучення в національну економіку іноземних інвестицій. З організаційно-функціонального погляду розрізняють дві найпоширеніші форми іноземних інвестицій – портфельну та пряму.

Портфельні інвестиції здійснюється у вигляді придбання цінних паперів підприємств, компаній та інших економічних об’єктів для отримання інвестором додаткового прибутку (але не забезпечить йому право контролю за цими економічними об’єктами).

Прямі інвестиції здійснюються з метою придбання у повну власність або контрольного пакета акцій зарубіжного економічного об’єкта через створення нових підприємств і компаній, або поглинання вже існуючих.

Ці два види інвестицій спонукають аналогічними, але не однаковими мотивами. В обох випадках інвестор бажає отримати прибуток за рахунок володіння акціями прибуткової компанії. Однак, здійснюючи портфельну інвестицію, інвестор зацікавлений в отриманні доходу за рахунок майбутніх дивідендів; роблячи прямі капіталовкладення, іноземний інвестор прагне взяти до своїх рук керівництво підприємством.

Світовий досвід доводить , що залучення іноземного капіталу у вигляді прямих інвестицій має низку суттєвих переваг для країн, що їх приймає, порівняно з іншими формами економічного співробітництва. Прямі інвестиції:

на відміну від іноземної позики є не допоміжним тягарем зовнішньої заборгованості, а навпаки, сприяють отриманню засобів для його погашення;

є джерелом надходження коштів у виробництво товарів і послуг, забезпечують трансферт технології, ноу-хау, передових методів управління та маркетингу;

дають змогу збільшити випуск високоякісної продукції, що є конкурентноспроможною як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;

відіграють істотну роль у прискоренні процесів приватизації, реконструкції та структурній перебудові виробництва;

сприяють найбільш ефективній інтеграції національної економіки у світову на основі зростання зовнішніх контактів, різностороннього виробничого та науково-технічного співробітництва.

Усі джерела іноземних інвестицій поділяються на три групи:

власне ввезення капіталу;

власні внутрішні джерела компаній і підприємств, які контролюють іноземні інвестори;

зовнішні джерела.

Іноземні інвестиції – матеріальна основа формування і функціонування специфічного іноземного сектору в економіці капіталоімпортуючої країни. Такий сектор є частиною національного господарського потенціалу, що контролюється іноземними економічними суб’єктами.

На сучасному етапі іноземний сектор є в кожній країні з ринковою економікою. За високого ступеня інтернаціоналізації державних зв’язків, взаємозв’язків і взаємозв’язку національних економік жодна країна не може успішно розвиватися без іноземних інвестицій.

Враховуючи обмеженість інвестиційних ресурсів та ситуацію з обслуговуванням зовнішнього боргу, основна увага має бути приділена утвердженню в економіці максимально сприятливого інвестиційного середовища шляхом:

реалізації цілісної системи заходів, спрямованих на посилення дієздатність держави, поглиблення адміністративної реформи;

усунення деформацій попереднього періоду у сфері економічних відносин та утвердження ефективної критичної маси ринкових перетворень;

поглиблення макроекономічної стабілізації та інфляційної безпеки;

уникнення подальшого нарощування державного боргу та зменшення його навантаження на видатки Державного бюджету;

вжиття радикальних економічних, правових, організаційних та силових заходів щодо рішучого обмеження корупції та тіньової економічної діяльності;

запровадження механізмів стимулювання внутрішнього ринку, інвестиційного процесу, активної регіональної політики.

Нарощування та реалізація інвестиційного потенціалу сьогодні є ключовим фактором сталого економічного зростання. Недостатнє інвестування та високий рівень зношеності капіталу породжують небезпеку декапіталізації, тобто мінусових величин чистих інвестицій.

Загалом за великим рахунком, йдеться про повноцінне включення України у конкуренцію за інвестиції на міжнародних ринках капіталів, що, у свою чергу, передбачає:

лібералізацію підприємницької діяльності;

створення оптимального та передбачуваного правового середовища;

забезпечення політичної стабільності і відповідальних консолідованих дій усіх гілок та органів влади.

Згідно із Законом України «Про іноземні інвестиції» іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиції на території України у вигляді:

а) іноземної валюти, інших валютних цінностей, національної валюти;

б) будь-якого рухомого й нерухомого майна і будь-яких пов’язаних з цим майновим прав;

в) акцій, облігацій та інших цінних паперів або будь-яких інших форм участі в підприємстві;

г) грошових вимог та права вимоги про виконання договірних зобов’язань, що мають вартість;

д) будь-яких прав інтелектуальної власності, які мають вартість, у тому числі авторських прав, прав на винаходи, торгових знаків, фірмових найменувань, промислових зразків, ноу-хау тощо;

е) права на здійснення господарської діяльності, у тому числі права на розвідування, розробку, видобування або експлуатацію природних ресурсів, наданого за законодавством або договором;

є) платник послуг;

ж) інших видів інвестицій, не заборонених законами України.

В Україні, де більшу частину економіки поки що контролює держава, іноземне інвестування є одночасно й економічною, і політичною проблемою. Інвесторів в Україні приваблюють:

- вигідне географічне розташування;

- потенційно великий ринок;

- висока кваліфікація робочої сили та її відносна дешевизна;

- низький курс національної валюти;

- правове забезпечення сприятливого інвестиційного клімату;

- захист інвестицій;

- можливість вивезення прибутку;

- система компенсації збитків тощо.

До поліпшення інвестиційного клімату необхідно:

зрівняти у правах інофірми і національні підприємства;

сприяти інвестиціям у провідні галузі промисловості;

розвивати систему страхування інофірм;

визначити пріоритети інвестування;

підтримувати і заохочувати з боку держави фірми та підприємства, які сприяють інвестиціям в українську економіку;

розширюють міжнародну співпрацю в галузі сприяння капіталовкладенням та гарантування інвестицій;

активізувати роль держави в запобіганні та компенсації можливих негативних соціальних наслідків реалізації інвестиційних проектів в Україні;

створювати умови для активізації вітчизняного бізнесу;

поглиблювати ринкові реформи;

удосконалити чинне законодавство в галузі зовнішньоекономічної діяльності та забезпечити контроль з боку держави за його дотриманням.

І хоча сьогодні не на часі говорити про гостру потребу а активізації інвестиційної діяльності національних суб’єктів підприємництва на міжнародних ринках капіталів, однак і в цей непростий час прямі інвестиції з України в економіку країн світу становлять 163,5 млн. дол.. США. Інша справа, як