Обмежено гнучкий валютний курс – офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, що допускає невеликі коливання валютного курсу відповідно до встановлених правил. Може встановлюватися такими способами:

Обмежено гнучкий курс до однієї валюти – підтримка коливань валютного курсу у визначених межах від офіційно зафіксованого паритету до якоїсь однієї іноземної валюти.

Обмежено гнучкий курс у рамках спільної політики – спільне плавання національних валют у межах 2,25% від центрального розрахункового курсу. Цей спосіб визначення валютних курсів використовували країни – члени ЄС у рамках Європейської валютної системи.

Плаваючий валютний курс – курс, що вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції, на який може за певних умов впливати шляхом валютних інтервенцій. З токки зору теорії мезанізми курсоутворення при плавоючому режимі валютного курсу діляють на:

«чисте» плавання – курсоутворення без втручання центрального банку у валютний ринок;

«брудне» плавання – курсоутворення за активних інтервенцій на валютному ринку центрального банку.

Звичайно плавоючим вважається валютний курс, що може змінюватися в будь-яких межах, причому ці межі законодавчо не встановлюються. На практиці існують такі його різновиди:

незалежне плавання – курс валюти формується на девізних ринках при помірних інтервенціях центральних банків. У такий спосіб встановлюється курси своїх валют переважна більшість індустріальних країн та деякі країни,що розвивається;

кероване плавання – подібне до незалежного плавання, але за більшого втручання центральних банків;

спільне плавання – використовувалося валютним угропованням ЄС, причому з двома валютними режимами; один – для валютних операцій серед членів Союзу, інший – для третіх країн.

Сьогодні для більшості країн вже немає дилеми – регулювати чи не регулювати валютний курс. Загальна тенденція в еволюції способів визначення валютних курів полягає зараз у збільшенні кількості країн, що використовують різні види плаваючого курсу, і скороченні кількості країн, що дотримуються політики фіксованого валютного курсу. У цілому приблизно 1/3 країн світу притримується того чи іншого різновиду фіксованого валютного курсу, тоді як 2/3 країн використовують різні види плаваючого валютного курсу. Враховуючи,що результати валютної політики мають баагато вимірів впливу, доцільно розглідати проблеми курсоутворення як реакцію на дефіцит платіжного балансу та динаміку курсу національної валюти.

Кожна країна має можливість вибору одного з п’яти основних варіантів валютної стратегії:

постійно фіксований курс, на підтримку якого має бути зорієнтована вся внутрішня економіка;

валютний контроль у поєднанні з фіксованими валютним курсом;

фінансування тимчасового платіжного дисбалансу шляхом змін у рівнях резервування і грошових зобов’язань перед іншими країнами;

вільно плаваючий валютний курс;

регульоване плавання курсу валюти.

Проблема вибору одного з зазначених варіантів валютної стратегії полягає в тому, що фіксований курс може бути оптимальним варіантом для взаємовідносин країн з приблизно однаковими рівнями економічного розвитку і темпами інфляції, які жорстко координують грошову та фіксальну політику, але є абсолютно невигідним для відносин з іншими країнами. Як засіб розв’язання цієї проблеми виникла концепція оптимального валютного простору.

Оптимальний валютний простір – підтримка фіксованого валютного курсу між обмеженою групою країн і плаваючого валютного курсу з іншими країнами. Оптимальним може вважатися простір між країнами, що входять в інтеграційне об’єднання, як знаходиться на високому рівні розвитку. Типовий приклад – країни ЄС, що практично підтримували фііксований курс у взаємовідносинах і плавоючий курс стосовно всіх інших країн.

Іншими варіантом валютного курсу, регульованого, але менш жорстко, ніж у випадку оптимального валютного простору, є його штучна підтримка в рамках цільових зон, визначеним урядом.

Цільові зони – параметри валютного курсу, до яких країна вважає за необхідне прагнути. Для стимулювання окремих сфер економіки уряд може вважати за доцільне підтримувати занижений курс національної валюти. Окремим випадком цільової зони є обмеження коливань валютного курсу визначеними межами в рамках валлютного коридору.

Валютний коридор – це визначені межі коливання валютного курсу, які держава зобов’язується підтримувати. Валютний коридор може встановлюватися декількома основними способами:

підтримка коливань курсу валюти у визначених межах її паратетної вартості - зафіксованого співвідношення між валютами;

встановлення меж коливання курсу національної валюти в номінальних межах без визначення центральної паритетної вартості. У цьому випадку просто визначаються межі в національній валюті, у яких може коливатися валютний курс;

введення меж коливання національної валюти та правил їхньої зміни. Передбачає розширення або звуження коридору на певну дату, зміни параметрів меж за певних умов;

визначення механізмів підтримки та захист валютного коридору методами державного регулювання економічної політики. Вони включають введення неофіційного внутрішнього коридору коливань національної валюти, при досягненні меж якого центральний банк починає валютні інтервенції для вирівнювання курсу. Сюди ж належать умови,за яких підтримка коридору припиняється.

Макроекономічною етою введення валютного коридору є або скорочення темпів інфляції, або стабілізація реального валютного курсу і , як наслідок, усунення платіжних дисбалансів. Введення валютного коридору є доцільним у тих випадках, коли у країні досягнуто стабілізації основних макроекономічних показників, але рівень інфляції продовжує залишатися відносно високим.

У деяких країнах застосовується повзуча фіксація – механізм встановлення валютного курсу як відсотка коливань навколо центрального паретету,що паредбачає регулярну його зміну на визначений розмір. Момент, коли необхідно переглядати рівень центрального паритету, може або задаватися формулою і тимчасовими пераметрами, або визначатися політичним рішенням держави, що звичайно пов’язано з виснаженням або, навпаки, накопиченням валютних резервів.

Кероване плавання – політика керування валютним курсом за допомогою валютних інтервенцій, що передбачають скупку або продаж іноземної валюти.

Перевага керованого плавання як способу впливу на валютний курс полягає в тому, що уряд не зв’язаний ніякими зобов’язаннями щодо підтримки курсу і може проводити ту політику