Разом із тим великий інтерес викликають концепції сучасної глобалістики, в рамках яких працюють відповідні наукові школи і організовані наукові колективи. Основних шкіл — шість. Перша представляє концепцію «Межі зростання». Проблема меж еконо-мічного зростання лежить в основі тематики доповідей Римського клубу (1968). А. Печчеї та інші засновники Римського клубу як ке-рівники різних транснаціональних корпорацій зіткнулись зі спіль-ними труднощами в реалізації корпоративних проектів і програм. Вони усвідомили, що глибинною першопричиною цих труднощів є глобальні системні ефекти. Локальні зусилля щодо їхньо-го подолання є безсилими. Звідси виник відомий заклик: «Мис-лити глобально!».

Досягнення цієї школи полягає в результативних спробах мо-делювання світової економічної динаміки. При цьому брались п'ять взаємопов'язаних змінних величин: населення, капіталовк-ладення, використання невідновлюваних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виробництво продовольства. Була висунута робоча гіпотеза про дисфункціональність глобальної системи. В ході її перевірки автори дійшли висновку, що при збереженні існуючих тенденцій зростання людство дуже швидко наблизиться до крайньої межі демографічної та економічної екс-пансії. Значення цих результатів полягає ще й у тому, що межі зростання вбачаються не стільки в планетарно-ресурсних обме-женнях, скільки у внутрішніх обмеженнях світового людства — панування і жорстокий егоцентризм глобальних корпорацій, ар-хаїчний суверенітет все більш чисельних держав та їхня конфлік-тна конкуренція, егоїстичний дух елітаризму і зверхності цивілі-зації Заходу, дезінтеграція людського співтовариства. Надаючи особливого значення людині, А. Печчеї запропонував глобальну програму Нового Гуманізму, суть якої саме в «людській рево-люції», в інтеграції людей світу, в формуванні світової людської спільноти, здатної до колективних зусиль по плануванню і керу-ванню заради спільного майбутнього людства, оскільки альтер-нативою може бути відсутність будь-якого майбутнього. І сьогодні ця глобальна стратегія гуманізму не втратила свого значення. Ми вважаємо її альтернативою ідеології та стратегії «нелюдської глобалізації», яку нав'язують світу деякі лідери си-лової глобалізації в інтересах елітарних країн.

Друга школа глобалістики представляє основну концепцію «Сталого розвитку». Вона розроблена під керівництвом Л. Брауна в Інституті всесвітніх спостережень (Вашингтон, США), який провів ряд проектів «Стан світу». Міжнародна комісія ООН з навколишнього середовища і розвитку використала цю глобаль-ну концепцію для підготовки доповіді «Наше спільне майбутнє» (1987 р.). Генеральна Асамблея ООН прийняла спеціальну резолю-цію «Екологічна перспектива до 2000 року і надалі» (1987 р.), згід-но з якою сталий розвиток повинен стати керівним принципом діяльності ООН, урядів і приватних підприємств, організацій та установ.

Визнаючи висновок про існування планетарних меж еконо-мічного зростання, представники цієї школи (Л. Браун) заявили про неефективність і недорозвиненість традиційного людсь-кого суспільства як причину і наслідок надмірного демографіч-ного зростання. Критичний поріг сталого зростання світового сус-пільства вже пройдений, тому що людство споживає значно більше ресурсів, ніж дозволяють закони стабільного функціонування гло-бальних екосистем. Необхідно, як вважають прибічники цієї тео-рії, зупинити глобальний демографічний вибух в країнах, що роз-виваються, і піддати критиці концепції економічного зростання західного типу.

Дещо однобічний екологічний ухил цього напряму призводить до його відомої обмеженості. Разом із тим приваблює запропонована поступовість, поетапність, еволюційність змін. Вищою метою про-грами сталого розвитку її ініціатори бачать у пошуках нових шляхів, які б забезпечили прогрес людства не тільки в елітарних регіонах і в короткі періоди (цикли), а на всьому глобальному просторі і на довгу перспективу. Ця школа глобалістики може вважатись передвісницею еколого-економічної школи, яка виникла вже в 90-ті роки і яка прагне довести можливість поєднання екологічних і економічних інтересів у процесах глобального розвитку. Цей напрям є актуальним і сьогодні. Ми підтримуємо його в наших дослідженнях.

Школа універсального еволюціонізму в глобалістиці розвива-ється під керівництвом академіка Н. Мойсеева на базі ноосферного вчення В.Вернадського.

Піддаються критиці доповіді Римському клубу за їх розумін-ня пасивної ролі природи і її пасивної реакції на результати діяльності людства. Глобальну природу слід розглядати як самооргані-зовану систему, реакція якої хоч і непрогнозована через величезну кількість критичних порогових факторів, але неминуча в довго-строковому плані. Ініціатори концепції закликають враховувати зворотну реакцію біосфери на процеси глобального розвитку.

Ця школа є антагоністичною щодо концепції сталого розвит-ку, вважаючи останню «опаснейшим заблуждением современности», а розмови про сталий розвиток нагадують глобалістам-еволюціоністам поведінку страуса, що ховає голову в пісок.

Сумісний розвиток глобального людського суспільства і біо-сфери може бути цілеспрямованим, взаємоузгодженим і ефектив-ним. У результаті конструктивної коеволюції може бути сформо-вана ноосфера, ноосферна економіка і ноосферна цивілізація, яка відкриває шлях до якісно нового розвитку. Цю школу називають ще школою глобальної екології. Вона запропонувала теорію глобальних рішень і компромісів. Ця школа розробила і запро-понувала моделі глобальних наслідків ядерної війни, «ядерної зброї» і «ядерної зими», а також соціологію глобального комп-ромісу. Доведена можливість світових угод кооперативного типу, що об'єднують зусилля і ресурси суверенних держав для вирі-шення планетарних завдань. Запропонована концепція «Глобаль-них інститутів згоди», які можуть добиватись стабільних і ефек-тивних компромісів. Ми вважаємо, що положення школи універ-сального еволюціонізму органічно ввійдуть в парадигми глобаліс-тики ноосфери.

Школа мітозу біосфер, з точки зору вчених, не має прямого відношення до глобалістики. Але її вважають важливою при пе-реході до практичної діяльності по раціоналізації взаємодії світо-вого людства з навколишнім середовищем. Неурядовий міжнаро-дний Інститут екотехніки (М.Нельсон), що представляє цю школу, з 1976 р. проводить конференції у Франції. Генезис пара-дигми Інституту екотехніки обумовлений практичними потреба-ми космонавтики в створенні штучних біосфер малого масштабу із заданими якостями. Ідея в тому, щоб досягнуті результати ви-користовувати для покращання земної біосфери і для формуван-ня ноосфери. Суть ноосфери в гармонічному синтезі біосфери і