Урок 14. Мораль від Мойсея до Христа.

Мораль закону Мойсея мала величезне значення для наповнення морального почуття людини конкретним змістом. Водночас вона рахувалась з реальними можливостями її виконати. Основна роль моралі Мойсея – допомогти людині відчути реальність добра і зла у всьому тому, що вона робить. Адже діяльність людини назовні впадала їй та іншим у вічі в першу чергу. Тому мораль Мойсея починали виховання від найпростішого – морального нормування зовнішньої поведінки людини. Вона не торкалась внутрішньої сторони – мотивів і намірів. У людини, що жила згідно з Мойсеєм, могло виникати переконання, що оскільки вона нікого не вбила чи не обікрала, то вона праведна. Тому мораль від Мойсея не охоплювала ще цілої людини, бо не входила в її внутрішній світ. Вона не була ще повною і цілісною. Христос у Нагірній Проповіді доповнює Мойсея саме там, де закінчувалось його вчення. Моральною є людина, котра зробила добрими всі прояви своєї особистості. До того ж Христос наголошує на пріоритетом внутрішнього над показово легалістичним. Завдяки цьому вдалось провести чітку грань між моральним і юридичним, між життям на совість, а не за страх, між мораллю вільного і мораллю раба.

Урок 15. “Я прийшов їх не усунути (закон чи пророків),

а доповнити” (Мт. 5,17).

Ісус Христос не скасовує старозавітній закон (10 Заповідей Божих) як уже неактуальний, а доповнює його новим “духом” і пропонує виконувати його з любові до Бога і ближнього. Він чітко проводить межу між вимушеною необхідністю виконувати моральний закон як юридичне правило та внутрішньою потребою любити і жити в любові. За перше людині не може бути нагороди – бо це лише рятує від вічної загибелі. Другий принцип – це пропозиція бути щасливим.

Доповнення закону відбувається з моменту служіння іншим і зречення свого “я” задля інших. Ісус Христос робить пропозицію нам приєднатись до його служіння і стати вповні щасливими, стати оновленими людьми.

Урок 16. Вбивство в трактуванні Ісуса Христа.

Поняття злочину проти життя через тіло Христос розширює до злочину проти особи, до того ж не особи взагалі, а конкретного “брата”. Тому вбивство є перебування в гніві чи затятість, приниження гідності чи образа, осудливі думки чи презирство, всі види дискримінації з різних проводів, сварка зі злістю. Долається зло вбивства ще в зародку – через привернення братерства в примиренні. Бо почуття братерства є моральним станом людини. При цьому зберігається материнство, батьківство і синівство, людяність, суспільство і держава. Дії людини щодо іншої етичними є тоді, коли вони підтримують створення братерства.

Урок 17. Любов до ворогів.

Христос пропонує свою розв’язку проблеми реагування на зло чи злих людей. Часто нам виглядає абсолютно морально виправданою реакція на зло з гнівом, обуренням. Такий тип емоційної реакції виглядає нам неминучим і закономірним. Ми схильні надавати таким реакціям педагогічного сенсу – щоб провчити злу людину, бо на другий раз “буде боятися” це зло повторити. Коли ж спробуємо проаналізувати проблему реакції на зло не емоційно, а розумом, то дійдемо висновку, що фактично така реакція (злом на зло) не є нашою перемогою над злом, а завоювання з боку зла нових позицій у нас. Зло таким чином поширюється, і тому існуюча проблема не розв’язується, а поглиблюється. До того ж визнанням закономірності такої реакції ми узаконюємо зло і водночас визнаємо власну моральну поразку. Розв’язка Христа базується на радикальній несумісності добра і зла та неприпустимості скоєння зла в принципі. Зло не є властивістю навколишнього світу, не є в природі людини. Воно завжди є і буде аномалією. Тому ілюзорною є думка що одну аномалію (в іншій людині) усунемо іншою (злом у нас). Пропозиції Христа: якщо в реакції на зло, добро (спокій, рівновага) не залишають людину, то вона перемогла зло спочатку в ній. Відтак виявлена “несподівана” добра реакція стає