Співоча вокально – хорова практика визначає основні типи

______________________________________________________

№ Маслій К.С. Виховання голосу співака. – Рівне: Ліста, 1996.- с. 23.

І Єгоров О.О. Теорія і практика роботи з хором. – К.: Держвидав, 1961.- с. 91.

дихання: верхньореберне або ключичне, середньо реберне або бокове, нижньореберне або діафрагматичне.

Розрізняють також ланцюгове дихання, яке застосовується в хорі для безперервної подачі звука.

Співоче дихання полягає в тому, щоб запас повітря рівномірно подати на голосові зв’язки. Процес організованого дихання для звукодобування буде відбуватися так: вдих, зупинка-фіксація, видих.

Видих відіграє важливу функцію, бо від нього залежатиме точність звукоутворення і звуковедення. Тому процес звукоутворення відбувається таким чином і за такими правилами:

- не перебільшувати кількість повітря, яке може перевищувати характер звучання;

- не розпочинати спів без затримки-фіксації повітря після вдиху;

- видих подавати плавно, економно його витрачати;

- видих опирати на стовп повітря і регулювати силу звука.

Отже, вищесказані правила – основні, які необхідно сформувати у школярів.

Звукодобування вимагає так звану «атаку звука».(від італ. attacca- наказова форма від attaccare – примикати, прив’язувати)№. Існує три види звука за характером його атаки: тверда, м’яка і придихальна. Тверда атака відбувається тоді, коли голосова щілина тісно змикається перед початком звукоутворення і відкривається під тиском і силою стовпа повітря. У процесі твердої атаки звука необхідно регулювати силу звука, тому що виникає загроза крикливого, форсованого звучання. Мяка атака звука полягає в тому, що при видиху поступає спочатку повітря, а потім повільно змикаються голосові складки і майже співпадає з видихом. При дихальна атака застосовується при затисненні м’язів гортані для вираження звукоформування сміху, ридання, плачу. У хоровій практиці використовується рідко.

№ Энцыклопедический музыкальний словарь.- М.: Советская энциклопедия, 1966.- с.31.

Звукодобування чітко межує із штрихами звуковедення. Звуковедення передбачає інтонаційні сполучення звуків між собою, злиття їх у музичні фрази , речення, періоди. У хоровій практиці розрізняють три основні штрихи звуковедення: легато (коли один звук плавно переходить в інший), нон легато (розмежованість кожного звука при збереженні їх безперервного звучання), стакато (коротке, відривчасте виконання звуків).

Важливим елементом вокальної культури хору є чистота інтонування. Саме вона визначає якість хорового колективу. Вона створює звуковий фундамент, без якого неможливий хоровий спів. Термін інтонування означає виконання звуків, інтервалів, акордів голосом чи голосами, які перебувають у певних інтервальних, ладових і ритмічних взаємовідношеннях, що створюють точне відтворення висоти (чисте, не фальшиве) і знаходяться у межах його зони. Найважливішою якістю інтонування є залежність звука, інтервалу від ладу. Тільки в умовах ладу можливо визначити чисте чи фальшиве інтонування.

Опрацювання навичок інтонування інтервалів вимагає тренування під контролем учителя-диригента, зважаючи на пояснення і репродуктивне відтворення разом із школярами. Учитель співає – учень повторює. Учитель і учень співають разом. У процесі такого тренування учитель пояснює про уникнення «під’їздів» до вершини чи основи інтервалу.

Необхідно зазначити, що терміни «високо», «низько» не означають фальшиво. Даний звук повинен знаходитися в зоні звучання ладу – чисто.

« Вони часто інтонуються трішечки вище або трішечки нижче, а це і є те, що іменується фальшем. Це «трішечки» може зовсім загубити або принаймі дати початок загибелі найголовнішої властивості хорового співу – строю»№. І з цим треба погодитися.

Отже, інтонування інтервалів створює основну базу якості

____________________________________________________

№Пігров К.К, Керування хором.-К.: Держвидав, 1962.- с.35.

хорового звучання, від якого залежить розкриття музичних образів і музичне виховання або самовиховання школярів.

«Вокальне виховання повинно стояти в центрі всієї навчальної музичної діяльності дітей і бути важливою турботою і обов’язком учителя музики»№.

Опрацьовуючи хоровий твір із шкільним хором, який ще недостатньо справляється з диханням, ми помітили пониження тональностей. Це пояснюється адаптацією голосових зв'язок до звучання , а сильне розслаблення їх призводить до пониження звучання всього хору достатньо змінити тональність на півтону вверх, якщо дозволяє теситура, хор звучить чисто. Це пояснюється тим, що фізично спрацьовує інша група м’язів. Цей прийом приносить добрі результати.

Спільний спів школярів із збереженням якісного й узгодженого між партіями звука породжує так званий «ансамбль».

Ансамбль – означає разом, злагоджено, узгоджено. Найпершим його елементом є ансамблевий звук, який відзначається певною висотою, чистим унісоном, силою і тембром.

Дикція – від лат. diction- проголошення мовиІ- проголошення манери говорити слова. Дикція важливий бік майстерності співака. У хоровому творі спів тісно пов'язаний з поетичним текстом, який разом з мелодією необхідно донести до слухача. Для цього треба виразно вимовляти голосні і приголосні звуки відповідно до букв у слові. З метою правильної вимови слів у хоровому творі в процесі співу вчитель-диригент набуває методику управління співочою дикцією.

Дикція великою мірою залежить від ритмічного ансамблю.

___________________________________________________

№Огороднов Д.Музыкально-певческое воспитание детей в общеобразовательной школе.-К.:Музична Україна,1989.-с.6.

ІЭнциклопедический музыкальний словарь.- М.: Советская энциклопедия, 1966.-с.156.

Розбалансований ритм не сприяє одностайності вимови складів, вчитель-диригент повинен набути вмінь опрацьовувати поетичний текст із темповими, динамічними показниками та ритмічною структурою твору.

Отже, комплексне поєднання процесу підготовки вчителя музики до його професійної діяльності в умовах загальноосвітньої школи повинно опиратися на формування змісту освіти з постановки голосу і методики музичного виховання як важливої