Реферат

Система освіти Франції

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.  

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО КРАЇНУ.

Франція у світі сприймається як своєрідний еталон європейської культури, демократії і поваги до людини-творця. Такий імідж країни зумовлений тривалими зусиллями її видатних особистостей і народу утвердити у себе і в світі ідеали свободи й рівності.

Зараз Франція — П’ята республіка, що керується Конституцією 1962 р., за якою влада належить народу. Керівником централізованої країни є президент, що обирається народом на сім років і очолоює виконавчу владу. Законодавча влада належить двопалатному парламенту. В останні десятиріччя помітна тенденція до розвитку децентралізації. Головними партіями є соціалістична (PS), республіканське об'єднання (RRR), Союз за демократію (UDF), комуністична (PCF) та інші.

Територія Франції 551 602 км2, населення 57,8 млн. чол. (1994 р.). 26,4% населення перебуває у віковому інтервалі 0-19 років, 58,9% — від 20 до 64 років, у продуктивному віці — понад 40% французів, а безробітних 12%. Державна релігія відсутня. Вважають, що 76,4% французів — католики, але в країні представлені практично всі світові релігії. На всій території домінує французька мова, хоч є кілька регіональних діалектів.

Франція належить до найрозвиненіших країн світу з відносно високим прибутком на одну особу. Це дає змогу витрачати на освіту значні кошти — понад 110 млрд. доларів США (1995 р.), що перевищує 7% ВНП. Багата історія, повага до минулого та його матеріальних досягнень, прекрасні природні умови роблять Францію світовим лідером з кількості туристів-іноземців. Країна вивозить продукцію машинобудування, хімічної й легкої промисловсті, електро- і радіотехнічні вироби тощо. Грошова одиниця — французький франк (FF).

МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ.

Перші навчальні заклади відносяться до римського періоду, деякі вищі заклади (як медична школа в Монпельє) існували ще в кінці першого тисячоліття нашої ери, але лише Паризький університет (початок ХІІІ сторіччя) надовго став зразком для всієї Європи в організації вищого навчання і підготовки фахівців вищого тогочасного рівня.

На момент потреби в розширенні класичного набору спеціальностей (ХVI сторіччя) королівська Франція мала аж 22 університети, надмірна традиційність яких примусила владу створити заклади з технічними і науково-природничими напрямами (школи мостів, гірничої справи тощо). Велика революція змела всі королівські університети, тому майже сторіччя Франція обходилася без цього виду ВЗО, відновивши їх лише 1896 р.

Довга черга бурхливих історичних подій зумовила виняткову складність системи вищої освіти Франції, де університети найвищого гатунку з десятками тисяч студентів поєднуються з мікроскопічними закладами, потоки багаторічного відбору талановитих учнів на основі відомого принципу меритократизму зі вступом в елітні Великі Школи через надвисокі конкурсні бар'єри мирно співіснують з абсолютно вільним записом на більшість факультетів численних університетів. "Студентська революція" кінця 60-х років з епіцентром у Сорбонні привела до істотного реформування насамперед університетів, що визначило головні риси сучасної вищої освіти країни.

На схемі структури системи освіти Франції вказано, що дошкільна підготовка у вигляді "материнських шкіл" охоплює практично всіх дітей з віку 3 років. Початкова ("елементарна") школа має три цикли і приводить учнів у середню школу першого рівня колеж (college, 4 роки). Перші два роки складають цикл спостереження, заключні — орієнтації, під час якого та випускних іспитів відбувається скеровування учнів в різні потоки заключного рівня середньої освіти: 1) ліцеї загального і технічного навчання (3 роки); 2) професійно-технічні ліцеї (3-4 роки); 3) заклади профосвіти і учнівство. Ліцеїсти складають комплексні заключні екзамени й можуть отримати "бакалаврат" — свідоцтво про повну середню освіту з правом вільного вступу в університети. Це не так легко, але щороку відсоток молоді віком 18-19 років, яка його отримала, зростає: 11% у 1960 р., 38% наприкінці 80-х, понад 60% у 1995 р. План на 2000 рік — 80%. Про правила доступу до вищої освіти сказано нижче.

Хоч середня і вища освіта у Франції є продуктом тривалого розвитку, вони дуже далека від стагнації. Наприклад, з початку 90-х кількість студентів зросла на 0,5 млн, а на 2000 рік фахівці передбачають понад 2 млн. (майже 50% охоплення молоді). Залишається високий рівень централізації системи освіти з дещо гіпертрофованим впливом різних міністерств, що мають свої ВЗО. Як їх противага створена група впливових громадських органів й асоціацій консультативного плану. Національна рада з вищої освіти і досліджень (CNESER) і Конференція президентів університетів є головними з них. Вони активно співробітничають з Міністерством освіти.

ЗАКЛАДИ ВИЩОЇ ОСВІТИ ФРАНЦІЇ.

Детально описати французькі вищі заклади освіти (ВЗО) — непроста справа, бо число їх видів набагато більше, ніж в інших країнах. У довідниках Європейського Союзу вказуються адреси аж 1877 ВЗО! Це пояснюється тим, що у переліку зазначено заклади, які в інших країнах входять до системи середньої освіти, наприклад, багато сотень шкіл та училищ професійного навчання (технічні, медсестер тощо) переважно з двохрічними програмами.

До "справжньої" вищої освіти зі вступом після отримання повної середньої у тому ж 1992 р. відносилося 78 університетів, 453 переважно монодисциплінарних ВЗО з невеликим (кілька сотень) контингентом студентів. Чверть студентів навчається у приватному секторі, де налічується п’ять університетів і більшість з 453 спеціалізованих закладів вищої освіти. Державні університети поглинають майже 2/3 студентів країни, і майже кожен з них — великий заклад з десятком і більше тисяч студентів, що має адміністративну і наукову ради, раду з викладачів і студентів й керується президентом, якого на п’ять років обирають ці три ради. Університети є об'єднанням "одиниць (відділень) підготовки і