Прощальний вальс
(Сценарій випускного вечора)
Подаємо лише пісенна-поетичний матеріал для урочистої частини вечора. Виступи директора школи, учителів, батьків, вручення свідоцтв, нагород, танцю-вально-розважальна програма балу передбачаються творчо в кожному учнівсько-педагогічному колективі.
Сценарій може бути використаний у будь-якому середньому -спеціальному навчальному закладі з ура-хуванням його специфіки.
Було б дуже добре, якби кожен випускний клас підготував на кілька хвилин свою програму гумору («Побажання на прощання», «Спогади про школу», «Урок», сценки з минулого шкільного життя тощо).
Звучить пісня «Прощальний вальс» (музи-ка М. Чембержі, слова Т. Коломієць).
ПРОЩАЛЬНИЙ ВАЛЬС
Сьогодні нам лягли дороги дальні,
Цвітуть зірки і вабить висота.
У школі вальс одлунює прощальний,
Над залою окрилено зліта.
Приспів:
Цей вечір одквітне і ніч промайне,
Устане світанок на рідному обрії.
Засвітить веселку проміння ясне
Для тебе й для мене,
Для тебе й для мене прикметою доброю.
Кружляє світ, хвилює і підносить,
І наближа щасливу нашу мить —
Твоє «люблю», не вимовлене досі,
У вальсі цім прощальнім прозвучить.
Приспів.
Притихне клас, у буйному цвітінні
Замруть гілки, хитнувшись на стіні,
Нехай в одну зіллються наші тіні
В одчиненім, освітленім вікні.
Приспів.
Сьогодні ми із світлою печаллю
Ступили всі через шкільний поріг.
Хай буде нам бентежний вальс прощальний
Провісником незвіданих доріг.
Приспів.
Ведучий. Прощальний вальс... Скільки в ньому спогадів, мрій і сподівань, радості і смутку, світлої печалі... Які щемливо-ніжні почуття охоплюють душу! Переповнює серце любов до життя, до своєї юності, до вас, дорогі вчителі, до вас, однокласники... Сьогодні, може, як ніколи, ми відчуваємо, що школа — це наш рідний дім, адже тут ми виросли. І сьогодні Школа в сяйві квітів і святкового вбрання випускників ніби притихла, щоб попрощатися з нами, провести нас у далеку дорогу, яка називається дорослим життям.
Дорогі вчителі! Ви оберігали наше дитинство, а як буде далі, без ваших щирих побажань, вашої науки, вашої любові? Ми знаємо, що вчительська дорога трудна, не встелена розкішшю. То ж нехай ці розкішні квіти і наша щира любов будуть для вас подарунком за те, що ви були з нами аж десять років, що ви не зрадили нам, були і залишаєтеся вірними обраному колись шляху. Ми ніколи вас не забудемо. І через роки і десятиліття пам'ятатимемо нашу рідну школу.
1-й учень.
Прощай, моя школо! Прощай, альма-матер науки!
І дзвін малиновий найкращих років, прощавай!
Нам солодко й гірко у день цей останній розлуки,
Шляхи перед нами—найкращий із них вибирай!
Напутнєє слово учителя, строгість і ласка,
Бажання сягнути в науці найглибших глибин,
А в серці лишиться і мамина пісня, і казка,
І злети найвищі до геніїв мислі вершин.
Над ріками юні, що нас з пелюшок напували,
Де в росах і травах ще наші лишились сліди,
Ми вчительку рідну, мов неню, сердечне кохали
Й самі визрівали, немов яблуневі сади.
Як сонце з-за лісу викочує коло червоне,
Ми дивимось мовчки на плеса прозорі води,
Та в наших серцях — любов, наче море бездонне,
Коли нас вже кличуть у далеч життя поїзди.
То білі лебідки чи наші дівчата виходять,
Живі Джіоконди з десятого класу, либонь,
Земля їм хлюпнула такої чарівної вроди,
Дала для сердець батьків благородний вогонь.
І ми клянемося... Хай клятву почують цю води,
Це сонце червоне, земля, що нам сили дала:
Нестимемо серця ми на рівні свойого народу,
Бо школа ростила усіх нас на славні діла.
Прощай, наша школо! Прощай альма-матер науки!
І дзвін малиновий найкращих років, прощавай!
Нам солодко й гірко у день цей останній розлуки,
Шляхи перед нами — найкращий із них вибирай!
Любов Забашта.
2-й учень.
Болять майбутнім, школо, твої груди –
Нехай святиться твій простий поріг!
Це вчителі, найкращі наші люди,
Готують старт для всіх крутих доріг.
Так, Вчителю, вже істина ця сива,
Хай все в книжках — хіба ж в книжках усе?!
Бо неповторність людська, як росина,
Всеможне сонце в крихточці несе.
Плекає педагог майбутність долі —
Яких за десять, за п'ятнадцять літ
Несе в собі всі долі ясночолі,
Які лиш потім світлом йдуть у світ.
Їм світ несе з майбутніми законами,
Він, педагог, їм еталонить все
І пальцями своїми ніжнотонними
Плекає неповторний їх хосен.
Світ клекотить. Земля йде по орбіті.
А ти зімпровізуй їм свій секрет,
А в цьому, у яснім дитячім світі,
Годинник на п'ятнадцять літ вперед.
Неси, як пташку, мрію їм безсонну,
Щодня їм поклювати дай зерна
І в корінці впізнай шумливу крону,
Щоб в небі вкорінилася вона.
Це вчителі, найкращі наші люди,
Плекають нас для всіх крутих доріг.
Болять майбутнім, школо, твої груди —
Нехай святиться твій простий поріг!
І. Драч.
Звучить пісня «Шкільний дзвінок» (музи-ка В. Уманця, слова К. Дрока).
Дзвінок веселий у дворі
Залився голосно й завзято,
І розлетілись школярі
За парти, наче пташенята.
Дістали з ранців книжки враз,
Затихли всі розмови й жарти.
Ввійшов учитель в світлий клас
І на стіні розвісив карту.
І в урочистій тишині
Здалося учням в ту хвилину,
Що то не карта на стіні,
А вся безмежна Батьківщина!
І їм висотний шлють привіт
Карпатських гір вершини білі
І хлюпають за небозвід
Ланів безмежних жовті хвилі.
У всі кінці прослався шлях...
І скрізь, куди не гляньте, друзі,
Дзвенить у праці і піснях
Життя на ріднім виднокрузі.
І від ясної теплоти
Всі мрією були зігріті:
Любить цю землю й берегти —
Вона одна така на світі!
Ведучий. «Любить цю землю й берегти — вона одна така на світі!..» Любов до рідної землі—то найсвятіша, найвища любов. Наша Україна, яка століттями боролася за свою незалежність і накінець здобула її, так потребує сьогодні синівської любові, любові вірної, щирої. Але що означає любити свій народ, свою державу? Це означає бути потрібним їй; свої знання, уміння віддати на те, щоб вона стала сильною, справді незалежною, духовною, державою високої науки, економіки, культури і мистецтва. Школа вчила нас бути небайдужими,
