Монополістична конкуренція.

Ринок монополістичної конкуренції складається з безлічі покупців і продавців, що робить угоди не по єдиній ринковій ціні, а в широкому діапазоні цін. Наявність діапазону цін порозумівається здатністю продавців запропонувати покупцям різні варіанти товарів. Реальні вироби можуть відрізнятися друг від друга якістю, властивостями, зовнішнім оформленням. Розходження можуть полягати й у супутніх товарам послугах. Покупці бачать різницю в пропозиціях і готові платити за товари по-різному. Щоб виділитися чимось, крім ціни, продавці прагнуть розробити різні пропозиції для різних споживчих сегментів і широко користаються практикою присвоєння товарам марочних назв, рекламою і методами особистого продажу. У зв'язку з наявністю великого числа конкурентів стратегії їхнього маркетингу роблять на кожну окрему фірму менше впливу, чим в умовах олігополістичного ринку.

Олігополістична конкуренція.

Олігополістичний ринок складається з невеликого числа продавців, дуже чуттєвих до політики ціноутворення і маркетингових стратегій один одного. Товари можуть бути схожими (сталь, алюміній), а можуть бути і несхожими (автомобілі, комп'ютери). Невелика кількість продавців пояснюється тим, що новим претендентам важко проникнути на цей ринок. Кожен продавець реагує на стратегію і дії конкурентів. Якщо якась сталеливарна компанія знизить свої ціни на 10%, покупці швидко переключаться на цього постачальника. Іншим виробникам стали прийдеться реагувати або теж зниженням цін, або пропозицією більшого числа обсягу послуг. Олігополіст ніколи не впевнений, що може домогтися якогось довгострокового результату за рахунок зниження цін. З іншого боку, якщо олігополіст підвищить ціни, конкуренти можуть не наслідувати його прикладу. І тоді йому доведеться або повертатися до колишніх цін, або ризикувати втратою клієнтури на користь конкурентів.

Чиста монополія.

При чистій монополії на ринку всього один продавець. Це може бути державна організація, приватна регульована монополія чи приватна нерегульована монополія. У кожному окремому випадку ціноутворення складається по-різному. Державна монополія може за допомогою політики цін переслідувати досягнення самих різних цілей. Вона може установити ціну нижче собівартості, якщо товар має важливе значення для покупців, що не в змозі придбавати його за повну вартість. Ціна може бути складена з розрахунком на покриття чи витрат одержання гарних доходів. А може бути і так, що ціна визначається дуже високою для всілякого скорочення споживання. У випадку регульованої монополії держава дозволяє компанії встановлювати розцінки, що забезпечують одержання "справедливої норми прибутку", що дасть організації можливість підтримувати виробництво, а при необхідності розширювати його. І навпаки, у випадку нерегульованої монополії фірма сама вільна встановлювати будь-яку ціну, яку тільки витримає ринок. Проте з ряду причин фірми не завжди запитують максимально можливу ціну. Тут може відігравати роль острах введення державного регулювання, небажання залучати конкурентів чи прагнення швидше проникнути - завдяки невисоким цінам - на всю глибину ринку.

Отже, виходячи з короткої характеристики різних типів ринку, можна переконатися в тому, що у кожному з них, за винятком ринку чистої конкуренції, фірмі слід передусім зайнятись підготовкою продуманої методики розрахунку цін на вироблену продукцію, чи на ту, яка тільки народжується у дослідних лабораторіях. Як правило, методика розрахунку вихідної ціни передбачає декілька етапів (рис.2.1) Гаркавенко С.С. Маркетинг. - К.: Лібра, 1998. – С. 237.

Рис. 2.1 Методика визначення ціни.

РОЗДІЛ 3. Цінова ситуація в Україні

Розгляд цінової ситуації в Україні слід розпочинати насамперед з 2000р., у якому склалася наступна ситуація в Україні.

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) у вересні 2000 р. становив 103,8%. Проте дізнавшись про такі дані, журналісти просунули протест з приводу необґрунтованого заниження індексу споживчих цін за цей місяць. Тому дану ситуацію детальніше пояснює перший заступник Голови Держкомстату В.Головко. Він пояснює, що індекс споживчих цін (ІСЦ) розраховують в Україні за методологією, що ґрунтується на міжнародних стандартах і є загальноприйнятою у світі. За його словами, набір товарів та послуг для розрахунку ІСЦ складається з 425 найменувань. Його обчислюють за товарами і послугами, які господарства-споживачі купують у продавців. Отже, якщо на будь-який із набору товарів 425 найменувань ціна зросла настільки, що господарства-споживачі відмовляються їх купувати, такий товар (послуга) участі у розрахунку індексу цін не бере.

Ціни й тарифи для розрахунку ІСЦ реєструвалися на 28 тис. Підприємств торгівлі усіх форм власності, сфери послуг та міських ринках 524 адміністративно-територіальних одиниць. Базою зважування для обчислення ІСЦ є структура витрат сімей на кожний товар (послугу) відносно загальної суми споживчих витрат, яка отримана за матеріалами обстеження бюджетів сімей. Дані регулярно збирають спеціально підготовлені штатні працівники (реєстратори) регіональних органів державної статистики. Їх нині в Україні близько 1000 чол. і обстежують вони понад 16 тис. бюджетів сімей. На підставі результатів обстежень розраховують спочатку середні ціни на кожний товар (послугу) у кожному місті за поточний і попередній період, потім розраховують середні ціни в областях та м. Києві і насамкінець—загальнодержавні індекси цін на кожен товар та послугу, кожну підгрупу й групу товарів (послуг) і загальний індекс. Отже, вважає В.Головко, помилки чи перекручування даних немає, ІСЦ у вересні дорівнював 103,8%.

Взагалі, в 2000 році інфляція в Україні склала