В Україні в організаційне управління нові проекти структури і прогресивні технології управління запроваджуються уповільненими темпами. Керівники організацій в основному консерватори і їм тяжко відвикнути від звички бюрократизму в структурі. При цьому персонал цправління консервативний до любих нововведень із-за страху втратити місце роботи, так як практично підготовку і підвищення кваліфікації, тобто засвоєння нових знань в організаціях проходять тільки керуючий склад або наближений до них. Тому для ефективного економічного зростання, прискореного впровадження в організацію управління проектних структур, методологи управління проектами, фірмами, компаніями, корпораціями – альтернативи немає.

Пропонується процеси нововведення як в Україні, так і в регіонах, організаціях розглядати як багатогалузеві, на кожній галузі яких проводиться вибір найбільш раціонального варіанту інновацій. Виділяються слідуючі основні стадії нововведення в організаційному управлінні при впровадженні проектних методів управління проектами:

1. Прийом інформації про здійснення нововведень.

2. Вивчення і аналіз нововведень, його властивостей, принципів, методів обгрунтування, ціленаправленне прийняття нововведень і проведення навчаня.

3. Підготовка і прийняття рішень про виконання нових методологій.

4. Реалізація перших зусиль по впровадженню прогресивних технологій для розвитку організацій, систем, моделей партнерства і інш.

5. Розвиток системи інноваційного проектування в організації в залежності від фінансової, соціалної і політичної підтримки і критеріїв оцінки нововведень трудових колективів.

Розглядаючи вищесказані стадії впровадження нових прогресивних технологій і інновації використовується в деяких регіонах, а в цілому слід відмітити:–

по першій стадії – прийом інформації, повністю ясно, що існуючі в даний час комунікаційні канали дозволяють діставати необхідну і достатню інформацію по всіх інноваційних проблемах в виробничій і управлінській сферах діяльності. Головне мати бажання і волю для впровадження всьго нового і передового;–

друга стадія вивчення нововведень і проведення навчання активно розвивається;–

по третій стадії підготовки і прийняття рішень існує глобальна проблема по всій країні;–

наступні стадії самі складні. Для впровадження нових підходів і прогресивних вимагаються нові методи управління і виробництва. Особливості інновацій міняють і характер праці, спеціалізацію працівників і процеси управління, які вимагають довгострокових програмних рішень.

Таким чином, для розвитку країни, регіону, міста, району, а також любої організації особливості нововведення і нові технології необхідні вже сьогодні. Закордонний і вітчизняний досвід показує, що впровадження інновацій в управління проектами.

Тому найближчі роки – це роки системного вивчення методів, принципів і функцій по розробці і реалізації проектів і на цій основі здійснення інноваційних програм і проектів в сферах, як управління, так і виробництва продукції.

Очевидна необхідність інноваційного шляху розвитку суспільства висуває нові вимоги до змісту організації, форми і методів керівницької діяльності в умовах, коли уже практично необхідна ведуча роль знань та інформації в процесі соціально-економічних перетворень. При цьому керівництво інноваційної діяльності стає особливою формою управлінської діяльності, яка спрямована на отримання високих економічних, соціальних і економічних результатів шляхом використання інновацій у суспільній практиці. Важливу роль у цьому процесі відіграють інституційні перетворення, спрямовані на творення інноваційної інфраструктури, яка сприяє активізації інноваційної діяльності, як “особливого системного виду діяльності колективу людини, направленого на створення, втілення та використання нових наукових знань, ідей, відкриттів і винаходів”, а також існуючих і перевірених технологій системи і обладнання.

Досвід розвинутих держав свідчить, що розробка стратегій і дій необхідна всім рівням господарювання, в тому числі і окремим регіонам країни. У зв’язку з цим необхідно відмітити, що одним із результатів втілення соціально-економічних перетворень на Україні, стало отримання регіоном статусу окремого суб’єкта кожної держави. У відповідності до діючого законодавства це означає визнання регіона самостійною господарською одиницею, яка має особисту компетенцію, права, обов’язки та відповідальність, в тому числі і в інноваційній сфері. Відповідно, постає завдання ефективного використання існуючих можливостей керування науково-технічною та інноваційною діяльністю, які орієнтовані на вирішення територіальних проблем, до яких можна віднести неефективне використання природно-ресурсного, виробничого, трудового, науково-технічного і експортного потенціалу. В цьому випадку свідомо акцентується спрямованість на використання саме існуючих можливостей з урахуванням даного зауваження початковий концептуальний момент можна сформулювати так: нічого не потрібно створювати штучно, оскільки можна оптимізувати існуючу систему керівництва інноваційною діяльністю.

В рамках вибраного підходу можна виділити ряд етапів із заданого послідовністю виконання:

Етап 1. Ревізія існуючих функцій регіональних власних структур в області інноваційної діяльності.

Етап 2. Оптимізація функцій органів влади, направлене на підвищення ефективності використання економічного потенціалу регіону через активізацію інноваційної діяльності території.

Аналіз запропонованої схеми показує, що виконання першого етапу являє задачу більш технічну, ніж творчу. Складніше питання стоїть на другому етапі, оскільки люба оптимізація неможлива без системи критеріїв, дозволяючих з визначеною степінню впевненості здійснити вибір найкращого рішення із можливих. Відповідно, необхідно розробити систему критеріїв оптимізації функцій регіональних органів влади в області інноваційної діяльності. Очевидно, що дана задача повинна виконуватись в рамках першого етапу, що дозволяє скоротити загальні терміни проведення перетворення системи управління.

Приймаючи до уваги рискований характер інноваційної діяльності, на мою думку, потрібно відмовитись від вартісних критеріїв оптимальності, які більше підходять при характеристиці інвестиційної активності економічних агентів. В умовах, коли комерційно ефективною стає лиш мала частина перспективних інноваційних проектів, одним із найбільш діючих критеріїв оптимізації функцій регіональних органів влади в області інноваційної діяльності може бути притягнено останньою як можна більшого числа організацій всіх форм власності і видів діяльності. Для кількісної характеристики інноваційної активності організацій регіону цілісно провести