Кредитно-грошова система суттєво відрізняється від попередньої металево-грошової системи. Якщо товарні гроші, або гроші з благородних металів виконували роль загального еквівалента через те, що були втіленням людської праці, тобто мали вартість, то предметні гроші отримують “вартість” лише тому, що обертаються, тобто тому, що заміщають в обігу реальні гроші. Отже кредитно-паперові гроші – це всі види грошей, які не мають внутрішньої товарної вартості.

Кредитні гроші – узагальнююче поняття. До них входять різні види грошей, які об’єднуються в дві великі групи: готівкові й безготівкові (депозитні гроші).

Готівкові гроші - це переважно паперові гроші у вигляді банкнот і казначейських білетів. До них відносяться й різного роду грошові сурогати, державні цінні папери, колишні українські купони й розмінна (білонна) монета.

Паперові гроші – це грошові знаки, які випускаються в обіг з метою заміни металевих грошей. Починаючи з 17 ст. паперовий обіг поповнюється банківськими білетами – банкнотами. Банкнота – це вексель банку. Спочатку банкноти випускалися комерційними банками і були розмінними на золото. З середини ХІХ ст. з’являються нерозмінні банкноти, випуск яких доручається державою центральним емісійним банкам. Саме нерозмінна банкнота і є основою сучасної грошової системи.

Різновидом паперових грошей є білонна або розмінна монета. Це монета, в якій вартість металу, витраченого на її карбування менша зазначеного на ній номіналу. Білонна монета в країнах Заходу випускається казначейством (міністерством фінансів) у розмірах, визначених Центральним емісійним банком. Загальний обсяг цих грошей дорівнює приблизно 1% загальної суми грошей, що знаходяться в обігу.

Історія людства знає три типи грошових систем – біметалізм, монометалізм, і систему нерозмінних кредитних грошей.

В основі системи біметалізму знаходились два грошових метали – золото і срібло (у глибокій давнині таких металів могло бути більше). Одночасне існування двох (і більше) масштабів цін суперечить природі товарних грошей як єдиного загального еквівалента, тому біметалізм поступово переріс в систему золотого монометалізму, яка утвердилась в другій половині ХІХ ст.

Система золотого монометалізму пройшла ряд еволюційних етапів. На стадії золотомонетного обігу (середина ХІХ ст. - 1914р.) в її основі знаходились золоті монети. При цьому банкноти безперешкодно обмінювались на золото. Ця система не знала ні нестачі, ні надлишку грошей, але вона найдорожча грошова система, до того ж малорухома і негнучка.

На початку ХХ ст. всі країни перейшли до системи золотозливкового стандарту, за якої золоті монети вилучаються з обігу і переплавляються в зливки золота, а обмін банкнот на золото відбувається шляхом продажу золотих зливків по фіксованій державній ціні, яка відповідає встановленому золотому вмісту паперових грошей.

З 1944 р. відбувається перехід до нової грошової системи – золотодивізного стандарту (Бреттон – Вудська грошова система – за назвою американського містечка Бреттон-Вудс, де була укладена угода про перехід на нову грошову систему). За цієї системи грошові знаки взагалі не обмінювались на золото (центральні банки обмінювали на золото свою національну валюту, що нагромадилась в інших країнах), а фіксований курс національної валюти (її купівельна сила) підтримувалась шляхом купівлі-продажу іноземної валюти (девіз) на фондових біржах.

На зміну системи золотого монометалізму у 70-х роках приходить система нерозмінних кредитних грошей (Ямайська грошова система), яка характеризується наступними рисами:

Остаточна демонетизація золота;

Відміна золотого вмісту кредитних грошей (банкнот);

Панування символічних (готівкових і безготівкових) грошей;

Значне розширення безготівкового обороту ;

Посилення емісії грошей з метою кредитування приватного підприємництва і держави;

Державне регулювання грошового обігу.

Розділ 3: БЕЗГОТІВКОВИЙ ГРОШОВИЙ ОБІГ.

3.1 Суть, основи організації та народногосподарське значення безготівкових розрахунків.

Безготівковий грошовий обіг — це рух коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержанням товарів та оплатою їх. Переваги безготівкового обігу перед готівковим очевидні: прискорюється обіг коштів господарських суб'єктів; значно скорочуються суспільні витрати обігу; збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери тощо. Безготівкові розрахунки — розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки поділяються на міжбанківські та міжгосподарські, які обслуговують відповідно відносини між банками та між клієнтами банків. Безготівкові розрахунки є розрахунками (платежами) за продукцію та послуги, здійснюються двома основними способами: акцептно-касовим, коли поставка передує оплаті, та акредитивним, - коли оплата передує відправленню продукції. Акцепт уцьому разі виступає як згода на оплату розрахункових доку-ментів. Інкасо — це банківська розрахункова операція, зав-дяки якій банк одержує гроші за дорученням клієнта і за-раховує ці гроші на його банківський рахунок на підставі поданих розрахункових документів. Акредитив — це роз-рахунковий документ, за яким один банк доручає іншому здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього коштів оплату товарно-транспортних документів за відван-тажені чи надані послуги.

Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це, по-перше, надходження коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунка.

Кризовий стан національної економіки України супро-воджується деформаціями механізмів безготівкового грошо-вого обігу. Хронічні, а часто й безнадійні, неплатежі — ха-рактерна риса діючої системи безготівкових розрахунків. Основною формою взаємовідносин між постачальниками, ви-робниками та