Розподільча (або перерозподільна) функція полягає в розподілі доходу між виробниками й споживачами. Якщо ціна товару вища за його вартість, то виробник відшкодовує свої витрати й отримує прибуток. Якщо ж ціна нижча за вартість, то виробник працює собі в збиток. Споживач, використовуючи продукцію, також має різну економічну вигоду.

Отже, розподільча функція ціни виражає напрямок розподілу – на користь виробника чи споживача. Іншими словами, в результаті відхилення цін від вартості національний дохід перерозподіляється між накопиченням і споживанням. Завдання перерозподілу національного доходу в певних економічних, соціальних або політичних цілях може успішно вирішувати податкова система. Тому необхідно поступово звільняти ціни від цієї функції і передавати її виконання податковій системі.

Дію розподільчої функції цін проілюструємо на наступному умовному прикладі. Припустимо, на виготовлення однієї машини витрачається 4 т прокату. Ціна 1 т прокату – 450 грн., його рентабельність – 20%. Тоді на підставі формул

Ц = Сп + Пр; Rпр = (Пр / Сп) · 100%

витрати на виготовлення і реалізацію 1 т прокату складуть 375 грн., а прибуток від реалізації – 75 грн.

Ціна однієї машини складає 2600 грн., зокрема собівартість – 2300 грн., а прибуток від реалізації – 300 грн. Сума витрат на виробництво й збут однієї машини отримана з наступних міркувань. На виготовлення машини витрачається метал на суму 1800 грн. (450 – 4); відходи виробництва складають 1 т. Отже, при ціні відходів 100 грн. за 1 т матеріальні витрати за вирахуванням відходів рівні 1700 грн. Решта витрат, пов'язаних із виготовленням і збутом однієї машини, – 600 грн. Загальна сума прибутку при виробництві 4 т прокату і виготовленні однієї машини – 600 грн. (75 – 4 + 300). Отриманий прибуток розподілився порівну між виробником (чорною металургією) і споживачем (машинобудуванням) [11, 30].

Представимо тепер, що через кон'юнктуру, яка склалася на ринку чорних металів, ціни на прокат зросли, а ціни на машини не змінилися.

Нехай ціна 1 т прокату збільшилася до 480 грн., повна собівартість залишилася на колишньому рівні, а прибуток від реалізації зріс до 105 грн. При цьому ціна однієї машини залишилася 2600 грн., причому собівартість її виготовлення та збуту збільшилася до 2420 грн. (480 – 4 – 100 – 1 + 600), а при-буток від реалізації знизився до 180 грн. Загальна сума прибутку – ті ж 600 грн. (105 – 4 + 180) – розподілилася між виробником і споживачем в співвідношенні 7030%. Таким чином, відбувся перерозподіл ціни, а отже, й прибутку на користь металургії [11, 31].

Стимулююча функція. Суть її полягає в тому, що підвищені ціни стимулюють підприємства до випуску прогресивних і дефіцитних видів продукції, а знижені – до зняття з виробництва застарілої продукції.

Регулююча функція виражається в балансуванні попиту й пропозиції. Якщо немає можливості досягти відповідності попиту й пропозиції зміною об'єму виробництва або це недоцільно, використовується інструмент ціни. В машинобудуванні він застосовується як по відношенню до засобів виробництва (наприклад, знижені ціни на сільськогосподарську техніку), так і по відношенню до споживчих товарів тривалого користування (наприклад, підвищені ціни на легкові автомобілі) [11, 31].

Функції цін взаємопов'язані й утворюють єдину систему, хоч їх дія багато в чому взаємна перекривається, чим пояснюються труднощі практичного ціноутворення.

1.2. Державне регулювання цін. Законодавча база ціноутворення

Виручка від продажу (реалізації) на внутрішньому і зовнішньому ринках товарів власного виробництва, виконаних робіт, наданих послуг, а також товарів, які придбані з метою реалізації, є основним джерелом надходження доходів підприємств. Ціни (а також тарифи) на товари, роботи, послуги мають передусім компенсувати витрати на їх виробництво (придбання), а також забезпечити підприємству одержання прибутку: інакше зникають стимули і сенс його функціонування. На цьому базується система ціноутворення в ринковій економіці. Основні принципи встановлення і застосування цін в Україні визначені Законом України "Про ціни і ціноутворення" [1].

Ціни на товари і послуги залежно від суб'єктів товарно-грошових відносин поділяються на оптові, роздрібні та закупівельні.

Оптові ціни – це ціни, що використовуються між підприємством-виробником продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання з іншими підприємствами (споживачами продукції) або зі збутовими організаціями, оптовими й роздрібними торговельними підприємствами. Оптова ціна включає в себе собівартість товару (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, інші витрати, необхідні для випуску й реалізації продукції) і прибуток. Якщо реалізація продукції відбувається через збутові, посередницькі та інші торговельні підприємства і організації, до оптової ціни додаються постачальницько-збутові надбавки (націнки), що є джерелом покриття витрат, пов'язаних з організацією постачання і збуту продукції. Оптова ціна може також вбирати в себе транспортні витрати, пов'язані з доставкою продукції споживачеві. Залежно від внесення або невнесення в оптову ціну транспортних витрат розрізняють ціни: франко-склад постачальника, франко-станція відправлення, франко-станція призначення. Термін "франко" показує, до якого пункту транспортні витрати покриваються за рахунок постачальника за даної оптової ціни.

Різновидом оптових цін є розрахункові ціни. Вони можуть встановлюватися для групи підприємств однієї галузі, виходячи з індивідуальної собівартості, з метою забезпечення їм нормального рівня рентабельності (прибутковості). Річ у тому, що в деяких галузях промисловості підприємства мають значну різницю