Право власності на рухому річ набувається за давністю 3-річного законного володіння; право власності на нерухому річ, володіння якою підтверджують документи та реєстраційні записи, набувається за давністю 3-річного законного володіння, а володіння якою підтверджують судові акти – за 30-річною набувною давністю. Сервітути та інші особливі права, здійснювані на чужій землі, набуваються за давністю, як і право давності: за реєстраційними записами – через 3 роки, а за відсутності письмового підтвердження – через 30 років. Набувна давність щодо державного майна за підтверджуючими документами становить 6 років, а за відсутності письмових документів – 40 років. В разі перебування власника за межами провінції, в якій знаходиться річ, час його відсутності обчислюється для отримання права набувної і позовної давності удвічі скорочено, тобто один рік відсутності володільця вважається 6 місяцями давності володіння річчю; але тимчасова відсутність володільця не більше як 1 рік не скорочує строку давності володіння; притому сукупний строк відсутності володільця не повинен перевищувати 30 років. Особа, яка набула рухому річ від неправильного чи недобросовісного володільця або з невідомого джерела, набуває право власності на неї після спливу подвійного строку давності.

Оскільки набувна давність містить у собі й позовну, відповідно вони тривають одночасно, але для позовної давності досить лише некористування певним правом іншою особою упродовж 30 років, незалежно від наявності підтверджуючих документів у реального володільця. Зобов’язання, що випливають з сімейного права та особистих майнових прав, а також з права вільно розпоряджати своєю власністю, не підлягають позовній давності. Володіння ввірителем закладом, а також право боржника викупити свій заклад не підлягають давності. Позовна давність щодо заповідального розпорядження, дарування, оплатного договору, розподілу спільного майна, а також щодо договорів, укладених під страхом чи внаслідок помилки, становить 3 роки. Позовна давність за правом сервітута – 3 роки. Позовна давність за зобов’язанням відшкодування шкоди – 3 роки з часу, коли потерпілому стало відомо про заподіяну шкоду, та 30 років, якщо потерпілому не було відомо про шкоду або вона була заподіяна внаслідок злочину. Позовна давність щодо особистої образи словом, листом чи жестами – 1 рік, а дією – 3 роки.

Між подружжям на час шлюбу та між неповнолітніми дітьми і їх батьками чи опікунами набувна і позовна давність не обчислюється. На час перебування особи на державній чи військовій службі, а також в час повного зупинення здійснення правосуддя (наприклад, в час чуми чи війни) набувна і позовна давність не починається, а раніше розпочата – зупиняється. Набувна і позовна давність переривається, якщо володілець речі чи права визнав власником речі чи права іншу особу, а також якщо до володільця пред’явлено позов і триває судовий процес; якщо ж такий позов за судовим рішенням не підлягає задоволенню, то давність вважається неперерваною.

Право застави – це надаване ввірителю речове право отримати з якоїсь речі вигоди, якщо зобов`язання не буде виконане у певний строк. Річ, на яку ввірителю належить це право, - застава. Заставою може бути будь-яка річ, що перебуває в обігу, притому рухома річ – це ручний заклад, а нерухома – іпотека чи поземельна застава.

Право сервітута – коли власник зобов`язаний на користь іншої особи щось терпіти (зазнавати певних незручностей) чи чогось не робити (зазнавати певних обмежень) щодо своєї речі. Право сервітуту щодо володіння нерухомим маєтком – поземельний сервітут, усі решта – особисті сервітути. Поземельні сервітути передбачають 2 володільців землі, з яких одному як зобов`язаному належить зобов`язаний маєток, а іншому, який має право, - панівний маєток. Залежно від сільськогосподарського чи іншого використання панівного маєтку розрізняють сільські і будинкові сервітути. До будинкових сервітутів належать: 1. право користуватись чужою будівлею як опорою для своїх забудов; 2. укріплювати у чужій стіні балки чи канати; 3. зробити у чужій стіні вікно – незалежно чи для освітлення, чи для краєвиду; 4. будувати дах чи балкон над повітряним простором сусіда; 5. проводити дим через трубу сусіда; 6. спускати воду з даху на чужу землю; 7. видивати чи відводити рідини на землю сусіда. Внаслідок цих та подібних будинкових сервітутів володілець будинку отримує право робити що-небудь на землі свого сусіда, а той зобов`язаний терпіти це. Внаслідок інших будинкових сервітутів володілець зобов`язаний не робити чогось такого, що він зазвичай вправі робити: 8. не збільшувати висоти свого будинку; 9. не зменшувати висоти свого будинку; 10. не позбавляти панівного будинку світла і повітря; 11. не позбавляти панівного будинку краєвиду; 12. не відводити стік води з даху свого будинку від землі сусіда, якому стік може бути корисним для зрошення його саду чи для наповнення його водосховища тощо. До сільських сервітутів належать: 1. право переходу, перегону худобу чи проїзду чужою землею; 2. право черпати воду, напоювати худобу, відводити і підводити воду; 3. право сторожувати і випасати худобу; 4. право рубати ліс, збирати обсохлі гілки і хмиз, збирати жолуді, згрібати листя; 5. право полювати, рибалити, ловити птицю; 6. право дробити каміння, копати пісок, гасити вапно. Особисті сервітути: необхідне особисте користування річчю, володіння з правом використання, проживання.

Право спадкування. Спадкове майно (спадок) – сукупність прав і зобов`язань померлого, які не мають суто особистого характеру. Право спадкування