У IV книзі своєї "Історії" Геродот розповідає не лише про Скіфію, а й про сусідні їй племена: будинів і гелонів, східних сусідів праслов'ян, про яких ми вже згадували, андрофагів (людожерів), які жили північніше, десь у верхів'ях Дніпра і були особливо диким нескіфським, можливо угро-фінським плем'ям, шо, як пише Геродот, "не мало ніяких законів"; меланхлайнів — “чорноризців”, тобто людей у чорних одежах, плем'я також нескіфське; савроматів-кочовиків, що межували зі скіфами на сході у Подонні.

Таври.

У середині І тис. до н.е. гори та узбережжя Криму заселяли племена таврів, котрі жили з гра-біжництва та війни. Звичаї в них були жорстокі.

Всіх полонених таври приносили в жертву богині Діві, відрубуючи їм голови, які потім настромляли на палі і виставляли навколо своїх храмів і жител. Культура таврів була досить замкнутою і відсталою незважаючи на близьке сусідство грецьких міст — Херсонесу та Боспору. У таврів зберігався первісний родовий лад і сімейна община, їхні невеликі гірські селиша інколи були укріплені. Жили таври і в печерах. Померлих ховали на родових кладовишах у сімейних гробницях — скринях з кам'яних плит, в які клали і поховальні дари — посуд, прикраси, рідко зброю.

Освоюючи Надчорномор'я, греки дедалі більше відтісняли таврів у гори. Таври довго боролись проти Боспору та Херсонесу, інколи разом зі скіфами (спілка таврів із царем скіфів Скілуром проти царя Боспору Мітрідата і херсонесців), У І ст. н.е. таври потрапили під римську владу.

Щодо походження таврів існує багато думок, їх пов'язують то з давнішим місцевим населенням, то з прибульцями з Кавказу, то з фракійцями і навіть з піратами островів Егейського та Середземного морів.

Неври

Північніше скіфів-орачів, вище джерел Західного Бугу і Дністра, в лісах простягалась земля неврів — Неврида. На сході Неврида межувала із землями будинів. Згідно з Геродотом, за кількадесят років перед походом персів проти скіфів, тобто приблизно в середині VI ст. до н.е, неври покинули свої землі через появу величезної кількості змій і переселилися ближче до будинів. Про неврів Геродот пише: "У неврів звичаї скіфські... Здається, що всі ті люди чарівники. Скіфи й елліни, котрі живуть у Скіфії, стверджують, що кожний невр щорічно на кілька днів перекидається на вовка, а потім знов стає людиною. Я не вірю, що ці розповіді правдиві, але так розповідають і навіть клянуться в цьому".

Що ж то був за народ? Спочатку вважали, що неврам належала вже відома нам висоцька культура. Тепер вчені висловлюють думку, що з неврами пов'язана милоградська археологічна культура, яка існувала в VI-III ст. до н.е. на Волині та Поліссі. Неври жили в невеликих неукріплених селищах вздовж берегів рік та озер. Культура неврів була більш консервативною, аніж у їхніх південних сусідів — сколотів і їхній побут зберіг архаїчніші риси. У неврів ще існували старі общинні стосунки, хоч уже з'являється родова знать — добре озброєні багаті воїни. В господарстві важливішу роль, очевидно, відігравала приселищне скотарство, оскільки піщані землі неврів не були особливо родючими.

Приблизно в VI ст, до н.е. пам'ятки милоградської культури з'являються на північ від Прип'яті, в південній Білорусі. Генетичних коренів вони там не мають. Отже, записана Геродотом версія про переселення неврів із своєї батьківщини – Волині до українського Полісся на північ до земель будинів, правдоподібно, підтвердилась. Що ж спонукало неврів покинути свій край? Можливо, то була навала ворогів, тотемом яких була змія, але скоріше всього справжньою причиною було заболочення їхніх земель унаслідок зміни клімату. Дуже давні корені мали і звичаї неврів, що добре ілюструє згадка Геродота про "людей-перевертнів". Можливо, це було тотемічне свято неврів, пов'язане з ідеєю реінкарнації, учасники якого у вовчих шкірах "ставали вовками". Подібні таємничі дійства, присвячені духу звіра-бога чи звіра-предка, існували у багатьох первісних племен і народів, а в малодоступних місцях Африки та Азії, де ще є рештки первісної культури, існують і тепер. Для прикладу наведемо спогади вченого про таке дійство, яке відбувалося в Африці і було пов'язане з культом леопарда. Вчений свідчить, що в якийсь момент учасники і глядачі дійства, в тому числі й він, освічений лікар-американець, побачили замість людей, котрі в танці зображали леопардів, справжніх звірів. Це тривало довго, і коли вчений, не вірячи, простягнув до "привида" руку, він торкнувся хутра і живого, теплого тіла леопарда. Потім видиво щезло. Чи не відбувалося щось подібне і в неврів? Ці прадавні звичаї пережили тисячоліття, адже і в українців зустрічаємо розповіді, казки, повір'я про вовкулаків-перевертнів, свята з перевдяганням у звірів. Подібні легенди відомі в литовців, латвійців і білорусів.

Саме це служить одним із аргументів визначення неврів як північно-східного праслов'янського племені. Тепер вчені схиляються до думки, що носії милоградської культури були етнічно пов'язані у балтами, тим більше, що Верхня Наддніпрянщина і басейн Прип'яті розглядаються мовознавцями як область первісного розселення прабалтських племен. Зазначимо, що у ранній культурі неврів на Волині проступають давніші місцеві риси, зокрема комарівської і тшинецької культур. Можливо, що неври справді були змішаним прабалто-праслов’янським етносом.

Агафірси.

На захід від Скіфії, в межиріччі Дністра та Пруту, були розташовані селища і городиша фракійського племені гетів, а ще далі на захід жили агафірси — великий і сильний народ, їхні володіння охоплювали Трансільванією (Семиграддя), Центральні та Східні Карпати і, можливо, частину Прикарпаття. "Виніжені і закохані в золото