“Одруження, величина посагу, народження дитини, смерть фіксувалися в “Будинку життя” – центрі ділового життя, своєрідному університеті. Під час такого акту були присутні свідки”. К.Г.Федоров. “Історія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 1994 р., с. 52.

“Єгипетська сім’я характеризувалась наявністю досить значних пережитків матріархату. Дітей називали здебільшого по матері (син такої – то).У гробницях Стародавнього царства на фресках покійника звичайно зображено зі своєю матір’ю, а не з батьком”. Тищик Б.Й. “Історія держави і права Стародавнього Світу”, Львів, 1999, с. 81. Протягом довгого часу жінка в сім’ї займала високе становище, користувалась авторитетом, повагою, її називали “господинею дому”. Однак, згодом обставини змінюються. Приблизно з п’ятої династії фараонів в єгипетській сім’ї відбуваються зміни у бік розширення прав і зміцнення позицій чоловіка. Дружину вже не вважали вищою чи навіть рівною чоловікові – вона знаходилась значно нижче.

Допускається полігамія чоловіків, тобто кожен чоловік, за винятком жерців, мав право взяти другу дружину, яка була рівноправною з першою. У заможних єгиптян з’являються навіть гареми, де жінка не була законною дружиною, а їх потомство не вважали членами сім’ї чоловіка.

При укладанні шлюбного договору за жінкою намагались зберегти правове становище. Так, за дружиною зберігалося її майно і вона мала право ним розпоряджатись. Іноді, чоловік передавав дружині все майно сім’ї, але така угода, потребувала затвердження візира.

Розлучення було досить простою справою, без формальності і складності. дружині при розлучення повертали усе її майно, певну частину спільного майна чи грошей. Діти зберігали право на спадкування батьківського майна. Коли розлучення здійснювалося на вимогу чоловіка, тобто він залишав сім’ю, то все його майно переходило до старшого сина, який повинен був поділити майно між усіма дітьми порівну.

Дорослі діти користувалися певною незалежністю. особливо у майновому відношенні і вільно ним розпоряджалися. Батьки зобов’язані були їх виховувати, допомагати їм, а дорослі діти мали обов’язок утримувати старих батьків. Іноді з метою уточнення між батьками і дітьми укладали спеціальні договори-зобов’язання.

Спадкування проходило згідно з законом: спершу успадковували діти незалежно від статі, порівну. Діти успадковували майно батька, матері, а також рідних з боку матері. Якщо в сім’ї не було дітей, то майно успадковували брати й сестри померлого. Майно, виділене для заупокійного культу, розподілу не підлягало і залишалось у сім’ї для тих же цілей.

Єгипетському праву був відомий і заповіт, в якому можна було заповідати про збільшення чи зменшення часток спадкової маси різним спадкоємцям. До V династії дружина могла самостійно, без участі чоловіка, заповідати своє майно.

Кримінальне право.

У кримінальному праві Єгипту була передбачена ціла система злочинів і

покарань. “Серед видів злочину виділяються злочини проти держави, проти особи і майнові злочини”. Макарчук В.С. “Істрія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 2000 р., с.13.

Найтяжчими злочинами були злочини проти держави, тобто посягання на владу фараона, існуючого державного ладу, встановленої системи державних відносин, проти релігії, храмів, жерців. У випадку повстання, бунту, змови, зради, переходу на сторону ворога, розголошення державної таємниці карали не тільки винного, а й всю родину – батьків, дружину, братів, сестер, а іноді дітей. Тіло винного не можна було поховати, його кидали у воду крокодилам

каралися смертю за порушення правил релігійних культів, чародійства. Тяжкими злочинами вважали чаклунство, виготовлення різного зілля і напоїв для чарів; навмисне вбивство священних тварин – кішки, сови; викидання нечистот у Ніл; вживання і їжу заборонених продуктів; розкопування і пограбування могил; порушення традиційних правил лікування.

Смертна кара поділялася на просту і кваліфіковану, яку застосовували досить часто. До кваліфікованої належало спалення, посадження на палю, випитування на муках, катування. знатним людям, які були засуджені на смертну кару дозволяли покінчити життя самогубством

“Видами покарань були: смертна кара, членопошкодження, ув’язнення, примусові роботи, штраф; виставлення біля ганебного стовпа”. Макарчук В.С. “Істрія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 2000 р., с.13.

Злочинець міг просити помилування у фараона, а також мав право шукати притулку в храмах. Покарання було невідворотним, його здійснювала держава.

Висновок.

“Стародавній Єгипет за своїм політичним ладом являв собою найцентралізованішу, найбюрократичнішу державу Стародавнього Сходу. Лише в ній спостерігаються чіткі функціональні обов’язки чиновників різноманітних регіонів. Це була велика тоталітарна держава, стабільна протягом тисячоліть”. К.Г.Федоров. “Історія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 1994 р., с. 40.

“Прийнято вважати, що назва країни походить від давньогрецького слова “Айгюптос”. Воно виникло від Хека-Птах – міста, яке греки пізніше іменували Мемфісом. Самі ж єгиптяни називали свою країну “Та Кемет” – Чорна земля – за кольором місцевого грунту”. Макарчук В.С. “Істрія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 2000 р., с.7.

Єгипетську державу вважали “житницею світу” Письмові знаки єгиптян покладено в основу фінікійського алфавіту, що дав початок азбуці греків і римлян. Єгипетські вчені розробили початок багатьох наук: астрономії, медицини, геометрії, механіки, архітектури”. К.Г.Федоров. “Історія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 1994 р., с. 40.

Отже, “єгипетські норми права і державного управління тою чи іншою мірою були засвоєні ... державою Ахеменідів (держава давніх перських царів), римлянами і Візантією, народами християнського Сходу, Руссю”. Макарчук В.С. “Істрія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 2000 р., с.15.

Використана література.

1.) Тищик Б.Й. “Історія держави і права Стародавнього Світу”, Львів, 1999 р.

2.) “Рабовласницька і феодальна держава і право країн Азії і Африки”, Харків, 1981 р.

3.) “Історя Древнього Сходу” під. ред. В.І.Кузишина, видав.2, Москва: Вища школа, 1988 р.

4.) Макарчук В.С. “Істрія держави