Важливе становище у державній службі займали жерці. Іноді навіть не було суворого розмежування між чиновниками і жерцями, оскільки жерців призначали на державні посади, а чиновники діставали сан жерців.

Збройні сили.

В древньому і навіть частково в Середньому царствах Єгипет не мав регулярної армії тому, що вона створювалась на випадок проведення військових дій, це як правило були грабіжницькі набіги, метою яких було захоплення рабів, тварин та інших речей.

В державі не було професійної військової армії, були загони особистої

охорони фараона, його сім’ї, тобто царська гвардія. Існували ще нечисленні загони охорони внутрішнього порядку і кордонів. “У разі необхідності скликали ополчення. Основну масу ополчення становили селяни й ремісники.” Тищик Б.Й. “Історія держави і права Стародавнього Світу”, Львів, 1999, с. 76.

В ХVІІІ ст. до н.е. гіксоси в ході завоювання Єгипту приводять з собою коней, з того часу в єгипетській армії разом з піхотою появляється кіннота і бойові колісниці.” О.А.Жидков, Н.А.Крашенінніков “Історія держави і права зарубіжних країн”, Москва, 1988 р., с.33. Потім Єгипет мілітаризується, стає великою агресивною державою і небезпечною для сусідів. Створюється велика професійна армія, з’являються нові види зброї, колісниці. Також зростає роль воїнів у державі, тому вони одержують додаткові пільги за, оплату, земельні ділянки, рабів. Отже, збільшується регулярна армія.

В епоху ХІХ династій (ХІІ ст. до н.е.) з’являються наймані війська, роль яких зростає. Стан воїнів стає все більш замкненим і професійним, який чинить вплив на державні справи. В епоху Нового царства армія виконує поліцейські функції.

3.3. Судові органи.

Судові органи не були відокремленні від владних чи адміністративних.

В Древньому царстві функції міського суду зосереджувались в основному в общинних органах самоуправління, які вирішують суперечки по землі і воді, регулювали різні відносини в суспільному житті.

Вищі службові особи в державі одночасно виступали як судді. “Головою судової влади вважався фараон, фактично суд над вищими чиновниками здійснював візир – джаті.” Макарчук В.С. “Істрія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 2000 р., с.13. Візир розглядав справи одноособово або як головуючий Ради десяти, яка виконувала судові і адміністративні функції.

В епоху V династії виникає вищий судовий орган “палата шести“, яку

теж очолював візир. Вона здійснювала нагляд над усім судочинством країни, розглядала важливі справи. До її складу входили вищі сановники держави, яких затверджував фараон. А в період Нового царства виникла судова “ колегія 30 суддів “, яка складалась із знатних громадян найбільших міст країни.

В номах найвищу судову владу здійснював номарх, який розглядав справи самостійно або за участю сановників, урядовців.

Умістах судочинство виконували правителі міст, в общинах – дрібні місцеві справи і суперечки розглядали старости общин.

Судочинство з цивільних і кримінальних справ було однаковим. Справу порушували за скаргою потерпілого, який підтримував звинувачення та просив суд винести певну міру покарання чи відшкодувати певну суму. Судочинство вели у письмовій формі. Своє рішення суддя не мусів умотивовувати. Він прикладав до чола особи , яка виграла процес, зображення бога істини і справедливості, що означало виграш справи. Щодо санкції то суд міг погодитись із тією, яку просив потерпілий або визначити іншу, на свій розсуд.

В єгипетській державі існувало ще судочинство храмове, де жерці-ієрархи судили жерців і залежне селянство, що проживало в храмових маєтках. “Рішення жерця-оракула мавшого великий релігійний авторитет не могло бути оскаржене царським чиновником.” О.А.Жидков, Н.А.Крашенінніков “Історія держави і права зарубіжних країн”, Москва, 1988 р., с.33.

В Єгипті були своєрідні тюрми, які являли собою адміністративні і господарські поселення злочинців. Злочинці, раби-іноземці і інші виконували в тюрмах примусову роботу. Римський історик Марцелій згадує, що єгиптяни були дуже стійкими щодо перенесення тортур, болю. Про застосування ордалій прямих згадок немає, хоча вони теж використовувалися.

Доказами в судовому процесі були: власне признання, покарання

свідків, клятви, письмові документи, огляд місця події.

РОЗДІЛ ІV. Джерела та характерні риси права.

4.1. Джерела права.

Основними джерелами права в Єгипті були звичай та закон. Найдавніші закони або збірники не збереглися, але про них згадують у своїх працях грецькі та римські історики. Так Діодор Сицілійський пише, що основоположником законодавства Єгипту був легендарний Менес – перший фараон першої династії, а його наступником був фараон Сазіхіс та інші. Він видав закон, згідно з яким заборонялось брати у борг, якщо в заставу не давали мумію свого батька або свою власну мумію, яку не можна було хоронити поки родина не сплатить борг.

Згідно з законодавством Ремзеса ІІ було скеровано формування армії , встановлено кастову організацію суспільства і вдосконалено державний апарат.

У VІІІ ст. до н.е. з’явилась широка кодифікація Бокхора, яка складалася з 40 рулонів папірусу, проте до наших днів вона не збереглася. Тут вперше було ліквідоване боргове рабство, селянам-общинникам дозволялось вільно розпоряджатися своїми земельними наділами. До наших днів у фрагментах збереглися закони фараона Хоремхгеба, що стосуються кримінального права. Збереглися папіруси, пергаментні документи, глиняні таблички, фрагменти написів на каменях та інші пам’ятники, де записано зміст деяких законів правових актів, судових протоколів тощо.

4.2. Право власності.

Основним багатством в Єгипті була земля і раби. Спочатку вся земля в країні належала фараонові, однак з часом виникло декілька категорій земельних володінь, які мали різний правовий статус. Це були землі, які фараони передавали у безстрокове користування храмам, служилій знаті, сільським громадам. На умовах служби землю одержували окремі жерці, урядовці, воїни. Землі передавали у користування разом