Потім на декілька десятиліть Єгипет захопили ефіопи, в VІІ ст. до н.е. ассирійці. Але після жорстокої боротьби, Єгипет відновив свою незалежність, однак дорогою ціною: країна, де постійно точилися війни, була дощенту зруйнована, населення її винищене. Це сталося при фараонах ХХVІ династії, які доклали багато зусиль для зміцнення держави і досягли певних успіхів.

1.3. Загибель держави.

В Єгипті проходили повстання рабів, які послаблювали центральну владу. В країні спостерігається цілеспрямованість окремих номів придбати самостійність, роздача пільг, які привели до розпаду Єгипту, як єдиної держави. Послабшала також військова сила Єгипту.

“Єгипетська держава перестала існувати після могутніх ударів завойовників. У 525 р. до н.е. перський цар Камбіз у битві при Пелузіумі розбив єгипетські війська і завоював Нове царство фараонів.” О.О.Шевченко “Історія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 1997, с.14. Він започаткував ХХVІІ династію.

Отже, Єгипет остаточно втратив свою незалежність, внаслідок цього закінчується історія держави і права цієї держави. У 332 р. до н.е. Єгипет був завойований Олександром Македонським, а після його смерті опинився в руках греко - македонської династії Птоломеїв, заснованної полководцем

О. Македонського Птоломеєм Лагом. В 30-х р. до н.е. Єгипет стає римською провінцією, згодом увійшов до складу Візантії. В VІІ ст. був завойований арабами.

РОЗДІЛ ІІ. Суспільний лад Єгипту.

2.1. Панівні верстви населення.

“Панівним класом у єгипетському суспільстві були жерці, цивільні і військові чиновники. Жерці ділились на групи відповідно до кількості культів. На чолі кожної групи стояв верховний жрець, який керував усім персоналом, що служив даному богові. Особливий розряд складали царські жерці, які завідували культом царя-бога. Жерці не тільки відправляли релігійні культи, але й займали важливі посади у державі.” О.О.Шевченко “Історія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 1997, с.14.

“З кінця ІІІ тисячоліття до н.е. жрецтво ставало спадковим. Був зроблений важливий крок в формуванні кастової організації.” А.І.Рогошин, Н.М.Страхова. “Рабовласницька і феодальна держава і право країн Азії і Африки”, Харків, 1981р., с. 11.

Жерці в Єгипті мали величезний вплив. Єгиптяни вірили у загробне життя, в існування богів і були впевнені, що жерці зустрічаються з богами, передають їм прохання людей, а боги через жерців оголошують людям свою волю. Слово жерця вважали словом бога. Тому люди несли у храми подарунки, пожертви. До прикладу: “Головному храмові у місті Фівах належало понад 80 тис. рабів.” Щорічно у вигляді податків жерці одержали багато золота, срібла, голів рогатої великої худоби, птиці та ін.

“Жерці звільнялись від усяких робіт на користь царя, від сплати будь-яких податей, від утримання царських гінців і інше.” О.О.Шевченко “Історія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 1997, с.14. Жерці нерідко мали великий, визначальний вплив на внутрішню і зовнішню політику держави.

Їм часто належало вирішальне слово при обрані того чи іншого фараона, якщо у нього не було спадкоємців.

Значну роль відігравали в Єгипті писці, з яких виходили вищі чиновники і міська службова знать. “Жалування чиновники одержували натурою. Крупні чиновники одержували і земельні наділи, що передавались

у спадщину “. О.О.Шевченко “Історія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 1997, с.14.

Привілейовану, керівну верхівку суспільства становила також

єгипетська аристократія, яка складалась з потомків родоплемінної знаті, вищих цивільних і військових чинів. Знать володіла величезними багатствами - палацами, землями, рабами, які постійно збільшувались за рахунок завоювань, пожалувань фараонів. Саме з середовища цієї знаті фараони призначали правителів номів - номархів, усю вищу адміністрацію, військових командирів та інших. Єгипетська аристократія мала також великий вплив на вирішення державних питань.

Значний прошарок у суспільстві становили крупні купці, торговці, лихварі та інші підприємці. Серед них були впливові люди, які володіли багатствами, землями, рабами. Навіть фараони не раз у них позичали значні суми грошей, золото та ін.

2.2. Селяни і ремісники.

Селяни і ремісники являлись експлуатованою масою населення, хоча вони були людьми вільними. Сільська територіальна община керувалась особливою общинною радою, яка розглядала акти продажу, розглядала майнові суперечки. В кожній общині був свій староста, який підкорявся номарху. Залежність заможних селян від загальної системи зрошення заважала заможним селянам, порвати з общиною.

Переважна більшість селян володіла дрібними наділами, за користування яких сплачувався податок в царську казну (ренту – податок). Податки платились натурою. Крім сплати податків селяни повинні були відбувати роботи за наказом фараонів і номархів. “Селян крім того, змушували працювати на загальнодержавних роботах – на спорудженні іригаційних систем, палаців, храмів, пірамід, прокладка доріг та ін”. Тищик Б.Й. “Історія держави і права Стародавнього Світу”, Львів, 1999, с. 71

“Інші селяни, які були прикріплені до землі, що була пожалувана царем

храмам, сановнику або воїну, і повинні були крім плати на користь держави,

віддавати частину врожаю храмам чи певним особам (від 1/5 до 1/6

врожаю)”. О.О.Шевченко “Історія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 1997, с.15.

Було багато селян, які розорились, втратили землю. Орендатори – це був суспільний клас, який сильно відрізнявся від рабів. Вони працювали в полі, в майстернях з тяжкими умовами під наглядом наглядачів, які деколи їх били. На відміну від рабів, орендатори частину часу могли приділяти для праці на себе. Вони не могли піти з землі, але їх могли вигнати . “Розвиток продуктивних сил, удосконалення знарядь виробництва, інші обставини та фактори об’єктивного і суб’єктивного характеру зумовили розшарування сільських громад: одні селяни розорялися і біднішали, деякі багатіли, стан інших залишався