Розпад Єгипту.

Заможна верхівка сільського суспільства починає багатіти, купуючи високі поля і широко застосовуючи працю рабів для їх обробітку.

З’являються а селах поряд з рядовими общинниками і багаті, які

почали захоплювати общинні землі. “В селах зростає невдоволення широких

мас – розоряються землевласники, в країні спалахують повстання. Про повстання повідомляє. наприклад, відомий Лейденський папірус”. А.І.Рогошин, Н.М.Страхова. “Рабовласницька і феодальна держава і право країн Азії і Африки”, Харків, 1981р., с.9.

Внутрішня боротьба почалась в Єгипті з азіатським племенем гіксосів. “Приблизно біля 1730 р. до н.е. велика частина Єгипту (західно-східна частина дельти) стала здобиччю цих воюючих племен, які правили майже

110 років”. А.І.Рогошин, Н.М.Страхова. “Рабовласницька і феодальна держава і право країн Азії і Африки”, Харків, 1981р.,с.9. Нашестя гіксосів супроводжувалось знищенням іригаційних систем, будівель і міст, розвалюванням побудованого і гнітом населення.

Нове царство.

Боротьба з гігсосами призвела до посилення військової міцності держави. Єгиптяни вигнавши гегсосів захопили значні території Азії (Сирію, Палестину), які перебували під їх пануванням. В цей період Єгипет стає знову великою, могутньою державою з міцною владою фараонів. “Створюється розгалужений, міцний, централізований військово -бюрократичний апарат управління. Країною в той час правили ХVІІІ-ХХ династії”. Тищик Б.Й. “Історія держави і права Стародавнього Світу”, Львів, 1999, с. 67. Знову відбуваються численні загарбницькі походи в Азію і Ефіопію, внаслідок чого зростає число рабів, зміцнюється й збільшується приватне рабовласництво. Рабів стало так багато тому вони продавались так дешево, що навіть єгипетська біднота: ремісники, селяни, пастухи мали по 3-4 раби.

Єгипетська армія набуває нових якостей і сили. “Великого значення набувають загони найманців, на чолі яких стоять кадрові офіцери. Досить часто військові командири наділяються функціями цивільних чиновників”. О.О.Шевченко “Історія деожави і права зарубіжних країн”, Київ, 1997, с.13

З’явилися бойові колісниці, запряженні кіньми (до нашестя гігсонів єгиптяни коней не знали), бойові слони та інше. Єгипетська держава охоплює величезні території, простягаючись на 3200 км з півночі на південь. Проводиться корінна реорганізація армій, в тому числі вводиться нова

система набору в армію: призивається один воїн з 10 дорослих чоловіків.

Правителі номів, місцева знать повністю підпорядковані фараонам.

Небаченого розмаху набуває будівництво, розвивається архітектура,

наука, живопис. Столицею держави на той час були Фіви, де будують пишні споруди, храми, палаци, усипальниці. Головною метою фараонів було звільнитися від будь-якої залежності світської і духовної знаті. Рішучий крок у цьому напрямку зробив фараон ХVІІІ династії Аменхотеп ХІІІ (1419-1400 рр.), який проводить релігійну реформу. Внаслідок реформи “багатобожжя було замінене на віру одного бога Атона.” О.О.Шевченко “Історія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 1997, с.13. Єдиним божеством Єгипту і всесвіту оголошується Атон - сонце, а фараон - його сином. Він прийняв нове ім’я – Ехнатон (“милий Антонові”). Отже, фараон теж був оголошений божеством, його відповідно вшановують, на його честь будують храми тощо.

Культ Атона відображає могутність сонця, великої сили природи і як такий він був без теологічних і міфічних будівель і символіки.” “Історя Древнього Сходу” під. ред. В.І.Кузишина, видав.2, Москва: Вища школа, 1988 р., с.56.

Реформу підтримав прошарок службової знатті і середній прошарок єгипетського суспільства, проти виступали жрецька і номова знать.

Було збудовано нову столицю Ахетатон за 300 км на північ від Фів,

яка стала величезним містом. “ Однак на 17-му році правління Ехнатон помер.” Тищик Б.Й. “Історія держави і права Стародавнього Світу”, Львів, 1999, с. 68.

Після смерті Ехнатона культ Атона був відмінений.

Новий фараон обережно реставрував стару систему. Була проведена

податкова реформа, яка регулювала збір з населення податків. Відбулися незначні зміни в армії. А вищим органом судової влади стало “присутність тридцяти”.

У Єгипті посилюється натиск численних азіатських племен хетів, які в ХVІІ ст. н.е. утворили могутню державу, відібравши в Єгипту Фінікію, Сірію, Палестину. Тривалу боротьбу з хетами вели фараони ХІХ династії, особливо Ремзе ІІ (1317 – 1251 рр. до н.е.). Після довгої та впертої боротьби між Єгиптом і Хетською державою був укладений договір про припинення воєн і взаємодопомогу.

“З 1206 р. для Єгипту з початком правління ХХ династії настають тяжкі часи. Одні за одним йдуть на Єгипет чужоземці.” Тищик Б.Й. “Історія держави і права Стародавнього Світу”, Львів, 1999, с. 68. В середині країни повстають раби, біднота. В єгипетській державі панує свавілля, корупція, хабарництво серед урядовців. Отже, знать і жерці багатіють, а простий люд дедалі зубожіє під тягарем непомірних податків і поборів. Царська влада поступово слабне і занепадає. Від Єгипту відокремились володіння в Азії. Падає військова міць Єгипту тому, що в армію набирають все більше найманців.

У кінці Нового царства країна розпалася на дві частини. Під владу фіванських жерців попали південь і Ефіопія, а на півночі ще зберігається влада фараонів. Пізнє царство. В період Пізнього царства було правління ХХІ династії. Це був час повільної загибелі Єгипетської держави - як результату загострення внутрішніх протиріч, так і постійного нашестя лівійських, ефіопських, ассирійських і перських завойовників. Під час правління ХХІІ династії фараонів Єгипет відновлює свою могутність .” До нас дійшли предмети із заліза часів ХХІІ династії, які були ще низької якості, так наприклад, залізне око,