До віку палеоліту в Х-ІХ тисячолітті до нашої ери кочували різні племена (бербери, кумати) на території Єгипту. Племена займались збиральництвом, полюванням, рибальством. Зміна клімату в період неоліту змусила їх спускатись вниз до Нілу. Оскільки населення не могло вижити на одному рибальстві та полюванні, тому почало займатись скотарством, землеробством, що зумовило появу общин. З приходом весни Ніл розливався й приносив з його верхів’я на поля родючий мул, що збільшував родючість землі. У річці було багато риби, берега населяли птахи і звірі. Прилеглі гори містили корисні копалини - золото, олово, цинк. Отже, захищеність території від ворогів, сприятливі природні умови, родюча земля сприяли швидкому розвитку продуктивних сил. Поступово зароджується приватна власність, майнова нерівність, а потім - класове суспільство. Потреба в додатковій землі для посіву вимагає створення іригаційних систем. Для будівлі використовувалась праця рабів, що призвело до утворення приватної власності і розшарування родини, виділення родової верхівки.

“На останньому етапі розвитку первіснообщинного ладу у древніх єгиптян склалась досить розвинута організація управління, яку Ф.Енгельс в роботі “Походження сім’ї, приватної власності і держави” назвав військовою демократією. Основними елементами якої являлись воєначальник, рада

родових старійшин і народне зібрання.” А.І.Рогошин, Н.М.Страхова. “Рабовласницька і феодальна держава і право країн Азії і Африки”, Харків, 1981р.

В результаті об’єднання сільських общин для спільного ведення іригаційних робіт виникають номи, які об’єднуються під владою сильнішого нома. Номи нерідко воювали за територію, за рабів, за землю, за скотину.

В процесі спільної боротьби номи почали об’єднуватися у більші “Державні механізми”. Тищик Б.Й. “Історія держави і права Стародавнього Світу”, Львів, 1999, с. 64. Причиною цього об’єднання була необхідність спільного захисту від агресивних сусідів, необхідність дальшого розширення і вдосконалення іригаційної системи, потреба рабів. Поступово в долині Нілу вкінці IV тис. до н.е. склалися дві великі держави - Північне царство нижнього Нілу і Південне - на верхньому, між якими протягом довгого часу точилась боротьба за першість, поки нарешті перемогло Південне царство. Отже Єгипет був об’єднаний в одну державу. Приблизно в 3200 р. до н.е.

Цар-фараон став царем “двох Єгиптів”.

Об’єднання Єгипту мало велике значення для розвитку державного апарату, господарства, культури, а значить держави в цілому. Створювалась суспільно – державна, високоефективна іригаційна система, яка забезпечувала розвиток сільського господарства. Розвивалось скотарство, розводилась дрібна і велика рогата худоба, процвітали ремесла, високого рівня розвитку досягла обробка каменю, гончарна справа. Будування пірамід та інших будівель досягнули теж великого розвитку.

1.2. Історія розвитку.

Древній Єгипет, як держава веде свою історію з часу зародження класового суспільства (IV тис. до н.е.) до падіння й приєднання його до Перської держави (VI тис. до н.е.). Його історія розвитку ділиться на такі періоди:

Раннє царство (3000 – 2800 рр. до н.е.) - виникнення мінової торгівлі,

утворення єдиної держави з обмеженою владою фараона, формування

державного апарату, грабіжницькі походи в Нубію, царське й общинне

землеволодіння, період царювання трьох єгипетських династій

фараонів.

Древнє царство ( 2800 – 2250 рр. до н.е.) розквіт культури і державності Древнього Єгипту, поява приватних землеволодінь рабовласників і храмів, укріплення влади фараона, поява постійного війська.

Період ІІІ – VI династій.

І розпад ( 2250 – 2050 рр. до н.е.) посилення номової знаті, виступ її проти центру влади, розпад єдиної держави.

Середнє царство (2050 – 1700 рр. до н.е.) зародження централізації, до якої прагнули заможні селяни, які хотіли обробляти поля без суспільних іригаційних систем. Царювання ХІ – ХІІ династій.

ІІ розпад ( 1700 – 1580 рр. н.е.) послаблення Єгипту, через народні повстання.

Нове царство (1580 – 1070 рр. до н.е.), внаслідок боротьби з гіксонами посилюється військова міць, строго централізований апарат влади, успішні завойовницькі війни, ріст чисельності рабів, розквіт цивілізації, приєднання Сирії та Палестини, успішні походи в Азію, створення Єгипетської імперії.

Царювання XVIII-XX династій єгипетських фараонів.

Пізнє царство ( 1070 – 332 рр. до н.е.), посилення експлуатації, підвищення податків призводить до повстання рабів, яке підтримали наймачі-іноземці. Послаблення центральної влади тягне за собою повстання за повстанням. Єгипет попадає під владу іноземних династій, тобто під залежність від Перської імперії (525р. до н.е. )

Греко-римський період (322р до н.е. - 395р до н.е.), в IV тис. до н.е. Єгипет захоплюють війська Олександра Македонського, в І тис. до н.е. він стає провінцією Риму, а в 395р н.е. - провінцією Візантії.

“Раннє царство - характеризується розвитком іригаційного

землеволодіння, освоєння гончарного круга, розширення мінової торгівлі”. А.І.Рогошин, Н.М.Страхова. “Рабовласницька і феодальна держава і право країн Азії і Африки”, Харків, 1981р.

Для цього періоду характерна безмежна влада фараона, формується державний апарат, царське і общинне землеволодіння, виділяються адміністративні округи - номи на чолі з номархами. Організовуються розбійницькі походи в Нубілію проти лівійців і бедуїнів, де знаходились мідні рудники.

Древнє царство. “Столицею держави стало місто Тініс, розташоване у верхньому Єгипті. Тут була резиденція фараонів перших двох династій, які правили протягом 400 років (18 фараонів). При третій династії столицю країни перенесли у місто Мемфіс; ближче до дельти Нілу”. Тищик Б.Й. “Історія держави і права Стародавнього Світу”, Львів, 1999, с. 65.

Під час правління фараонів третьої і четвертої династії настає період найвищого піднесення Древнього царства, який характеризується строгою централізацією, бюрократичною монархією з необмеженою владою фараона, зміцненням воєнної могутності й численними завойовницькими походами за здобиччю та рабами. Фараони воювали в