Літосфера і рельєф: форми земної поверхні, гори, типи рельєфу, походження рівнин, надра та їх охорона

План

1. Форми земної поверхні

2. Складчасті та складчасто-брилові гори

3. Зовнішні сили, що зумовлюють зміни земної кори

4. Генетичні типи рельєфу

5. Походження рівнин

6. Значення рельєфу в господарській діяльності людини. Надра та їхня охорона

7. Література

Форми земної поверхні

Сучасний рельєф — це сукупність форм земної поверхні. Він сформувався у результаті взаємодії внутрішніх (ендогенних) і зовнішніх (екзогенних) геологічних процесів.

Під дією ендогенних процесів сформувались найбільші (планетарні) форми земної поверхні — материки й западини океанів, гірські країни й материкові рівнини, гірські хребти й міжгірні улоговини. Отже, основними формами земної поверхні суходолу є рівнини й гірські країни. Рівнини — це ділянки суходолу з малими коливаннями висот та однорідним, переважно, горизонтальним заляганням гірських порід. Рівнини займають 57 % від усієї площі суходолу. В їхній основі залягають як правило давні докембрійські платформи або молоді (епігерцинські) плити.

За абсолютною висотою розрізняють низовинні рівнини, або низовини, що підіймаються до 200 м над рівнем моря (Причорноморська низовина), височинні, або височини, від 200 до 500 м (Подільська височина) і плоскогір'я — вище 500 м (Середньосибірське плоскогір'я). Основними формами земної поверхні суходолу насамперед є материкові рівнини і гірські країни. Рівнини — ділянки суходолу з малими коливаннями висот та однорідним, переважно горизонтальним, заляганням гірських порід.

За характером усієї поверхні рівнини можуть бути плоскими й горбистими (чергування висот до 200 м). Горби — підвищення з помітно виявленими схилами, вершиною і підошвою.

Гори або гірські країни — це високо підняті над прилеглими рівнинами ділянки земної поверхні, які відзначаються великими та різкими коливаннями висот. Вони займають 43 % площі суходолу. У тектонічній будові їм відповідають області складчастості різного віку. Форми поверхні гірських країн найрізноманітніші. Ланцюг гір, що лінійно витягнутий на порівняно велику відстань і обмежений щонайменше з двох сторін глибокими паралельними долинами, називається гірським хребтом. Ряд гірських хребтів, що простягаються на велику відстань, називають гірським пасмом. Гірську країну, де поєднуються гірські хребти й високо підняті над рівнем моря рівнинні ділянки, називають нагір'ям.

Складчасті та складчасто-брилові гори

За будовою розрізняють складчасті та складчасто-брилові гори.

Складчастими називаються гори, які складені пластами гірських порід, що зім'яті в складки під зустрічними рухами плит. Вони, як правило, простягаються кількома паралельними гірськими хребтами на сотні й тисячі кілометрів. Молоді за віком складчасті гори мають переважно значну абсолютну висоту, велику амплітуду висот, дуже розчленовану поверхню, ущелиноподіб-ні річкові долини. Вершини таких гір гострі, часто мають форму піків. На крутих схилах часто відбуваються величезні кам'яні обвали продуктів вивітрювання.

Старі гори, які руйнувались протягом довгого часу, мають м'які опуклі або куполоподібні вершини, положисті схили, вкриті потужною товщею продуктів руйнування.

Складчасто-брилові гори виникають переважно на місці колишніх зруйнованих гірських країн. Під впливом активізації горотворчих процесів на окремих ділянках земної поверхні відбуваються нові підняття, зміщення вздовж вертикальних стінок тектонічних розломів. Тому такі гори масивні, мало розчленовані, мають круті1 схили.

Зовнішні сили, що зумовлюють зміни земної кори

Дія зовнішніх сил переважно приводить до згладження великих нерівностей на поверхні Землі, створених внутрішніми силами. З дією зовнішніх сил пов'язане утворення різних малих форм — ярів, заплав, зсувів тощо, тобто вторинного рельєфу. Його формування відбувається в результаті денудації (руйнування і виносу гірських порід), або акумуляції (зупинки руху і відкладання частинок). У першому випадку це веде до зниження рівня поверхні, а в другому — до підвищення.

Джерелом енергії для екзогенних рельефотвірних процесів є сонячне випромінювання, сила тяжіння Землі, її добовий рух навколо своєї осі. Вони й зумовлюють вивітрювання гірських порід, переміщення продуктів руйнування, роботу текучих вод, хвиль, льодовиків. Отже, екзогенні форми рельєфу можуть бути різними за походженням (генезисом): гравітаційні (під дією сили тяжіння), водні, льодовикові, карстові (пов'язані з процесами розчинення гірських порід), еолові (вітрові), біогенні (пов'язані з діяльністю живих організмів).

Генетичні типи рельєфу

Сукупність форм рельєфу, що мають спільне походження і закономірно повторюються, називають генетичним типом рельєфу. Основними типами ендогенного-рельєфу є тектонічний (піднятий та опущений) і вулканічний (вибуховий і акумулятивний).

Сукупність форм рельєфу, що мають спільне походження і закономірно повторюються, називають генетичним типом рельєфу. Основними типами ендогенного рельєфу є тектонічний (піднятий та опущений) і вулканічний (вибуховий і акумулятивний):

Найпоширенішими екзогенними типами рельєфу є схиловий, водний, морський та озерний, льодовиковий, карстовий, еоловий, біогенний та техногенний.

Самі форми поверхні кожного з цих типів рельєфу бувають або денудаційними (виробленими) або акумулятивними. Переважно під впливом денудаційних процесів сформувались комплекси форм рельєфу у горах та на височинах.

Текучі води своєю діяльністю формують водний (флювіальний) тип рельєфу. Велику постійну руйнівну роботу як у горах, так і на рівнинах виконують річки. У горах вони утворюють глибокі вузькі річкові долини з крутими схилами, на яких розвиваються різні схилові процеси, що знижують гори.

Схиловий тип рельєфу формується під впливом таких гравітаційних процесів, як зсуви, обвали, селі, лавини. Велику руйнівну силу мають тимчасові грязекам'яні потоки (селі). Вони переносять до підніжжя гір величезну кількість уламкового матеріалу, часто спричинюючи катастрофічні руйнування селищ, доріг, гребель.

Води морів та озер руйнують береги, утворюють пляжі, спричинюють заболочення прилеглих територій, замулювання самих водойм.

Льодовикові та водно-льодовикові форми рельєфу пов'язані з діяльністю материкових та гірських льодовиків, талих льодовикових вод. Льодовики на сьогодні займають близько 11 % суходолу. Понад 98 % сучасного зледеніння припадає на покривні льодовики Антарктиди, Ґренландії, полярних островів і тільки близько 2 % — на гірські льодовики. Потужність, покривних льодовиків сягає 2—3 км і більше. У горах льодовики займають плоскі вершини, зниження на схилах і міжгірні долини. Матеріал, що переноситься льодовиком у вигляді несортованого суглинку, піску з валунами, називають мореною. Він відкладається на краях льодовика, а потім водними потоками, що починаються від краю льодовиків, виноситься до підніжжя гір.

Під час епохи максимального четвертинного зледеніння площа льодовиків на рівнинах була втричі більшою, ніж зараз, а гірські льодовики в субполярних і помірних широтах опускалися до підніжжя гір.

Центрами й областями льодовикового зносу під час четвертинних зледенінь були Скандинавські гори, височини Кольського півострова, Полярний Урал, північ Скелястих гір, а також півострів Лабрадор тощо. Тут зустрічаються відполіровані льодовиком виступи твердих кристалічних порід у вигляді пагорбів, що називають баранячими робами та кучерявими скелями. Південніше, на відстані 1000—2000 км від центрів зледенінь, розташовуються області льодовикових наносів у вигляді хаотичних пасм, що збереглися дотепер. Талі води, розмиваючи моренні відклади, винесли дрібні піщані і мулисті частинки, сформувавши зандрові рівнини.

Руйнівна і творча робота вітру найбільше виражена в пустелях. Форми рельєфу, створені вітром, називаються еоловими. У кам'янистих пустелях вітер не тільки видуває дрібні частки, а ще й обточує ними скелі, надаючи їм екзотичних форм, а в кінцевому результаті руйнує їх і вирівнює поверхню. У піщаних пустелях вітер утворює бархани — пагорби серпоподібно! форми. На узбережжях морів і річок денний бриз утворює піщані пагорби — дюни, які часто заростають сосновими лісами і вересом.

Значні зміни земної поверхні спричинює робота підземних вод, які розчиняють деякі гірські породи і формують карстовий тип рельєфу (печери, провалля та ін.).

До форм біогенного походження належать болота та купини

Прикладом антропогенних форм рельєфу є кар'єри, терикони шахт, дамби тощо.

Походження рівнин

Сучасний зовнішній вигляд рівнин сформувався в основному під дією зовнішніх сил. Найбільші площі серед рівнин займають алювіальні, льодовикові і водно-льодовикові рівнини.

Алювіальні рівнини складені річковими шаруватими наносами (алювієм), потужність яких досягає десятків і навіть сотень метрів. Як правило, алювіальні рівнини низькі, з неглибокими річковими долинами, із сухими руслами річок у пустелях (пустелі Каракуми, частково Сахара, Месопотамська, Ла-Платська, Індо-Ґанґська, частково Амазонська низовини).

Льодовикові (моренні) рівнини складені несортованими суглинками з валунами і щебенем, які

були принесені льодовиками кілька десятків — сотень тисяч років тому. їхній рельєф горбкуватий. Вони займають великі простори на півночі Північної Америки та Європи.

Водно-льодовикові рівнини розташовуються на найнижчих ділянках серед моренних рівнин чи уздовж їхніх південних окраїн. Вони складені пісками, що залишилися на місці водно-льодовикових потоків.

Рівнини, що виникли на місці гір у результаті їхнього тривалого руйнування, називаються денудаційними. Вони складені твердими породами, зім'ятими в складки. Зовні — це горбкуваті чи хвилясті рівнини із залишковими узвишшями типу сопок у місцях виходу на поверхню більш твердих стійких порід (Казахський дріб-носопковик, рівнини Канадського і Балтійського щитів).

Уздовж узбереж морів і океанів простягаються низинні плоскі морські рівнини. Це колишні ділянки морського дна, що стали суходолом в результаті недавнього підняття, тобто дії ендогенних сил (Прикаспійська, Причорноморська).

Значення рельєфу в господарській діяльності людини. Надра та їхня охорона

Рельєф безпосередньо та опосередковано впливає на господарську діяльність людини. Від нього залежать площі орних