Ганна Калініченко Земельна громада УСРР в історіографії

Актуальність теми зумовлена посиленим інтересом громадськості до становища українського селянства - основи української нації. Брутально проведена більшовиками суцільна колективізація, розкуркулення, голодомори призвели до розселянювання і виморення села. З відродженням української державності кризовий стан українського селянства не припинився. Великі сподівання на становлення фермерського (селянського) господарства поки що не справдилися. На селі спостерігається процес створення великих приватновласницьких господарств, де працюють наймити, а селянство продовжує перебувати у глибокій кризі. У цій скруті може бути корисним досвід земельної громади - самодіяльного земельно-господарського об'єднання всіх селянських господарств, що діяла в УСРР у доколгоспний період. Умови сільськогосподарського виробництва і побуту спонукували селян об'єднувати зусилля для використання певних робіт разом, громадою. В той же час, селянські двори залишалися цілком самостійними господарськими одиницями, дуже вдало поєднувалися особистий і громадський інтереси, відкривалися перспективи для поступу всіх селянських господарств, вони не розселянювалися, не зникали. Такий поземельний інститут на селі вкрай необхідний для збереження селянства. Таким чином, необхідність вивчення діяльності земельної громади цілком очевидна.

Історію вивчення земельної громади УСРР потрібно розділити на кілька етапів, кожний з яких якісно відрізнявся один від одного.

Перший етап - це 1920-ті роки, коли земельна громада була живим і дієвим поземельним інститутом. Авторами робіт на цьому етапі були працівники земельних установ, землеміри, агрономи, партійно-радянські функціонери. Професійних істориків серед них не було. Це наклало відбиток на характер цих робіт. Автори ставили перед собою цілком практичні завдання - розповісти громадськості про земельні громади, їх права та обов'язки. Так, відомий в 1920-х роках в УСРР землеустрійник Є. Д. Маркевич окремий розділ своєї книжки присвятив земельній громаді, де на основі відповідних статей Земельного кодексу УСРР 1922 р. пояснив, що таке земельна громада, вказав на склад, права та обов'язки цього поземельного інституту [23, с. 61-68]. Праця Э. Д. Маркевича - не академічне дослідження, аналізом організації та діяльності земгромади він не займався, її мета полягала в ознайомленні районних земельних працівників, землемірів, агрономів і селян із існуючим земельним законодавством, зокрема і про громаду. Подібні до цієї роботи праці М. М. Гершонова, Є. І. Кельмана, Ф. С. Чумала та Б. М. Аменицького [8; 32]. Так, Ф. С. Чумало та Б. М. Аменицький пояснювали появу своєї праці необхідністю «допомогти працівникам земсудкомісій, місцевих органів влади, а також окремим землекористувачам» [32, с. 3]. Робота Є. Д. Сташевського та Є. Д. Маркевича починається з фрази: « Що таке земельна громада і як її утворити?». І далі лаконічно описується її права, значення, організація. Автори адресували цю брошуру передусім для селян для практичного використання [29]. В іншій роботі, розрахованій для підготовленого читача, Є. Д. Сташевський пояснював різницю між дореволюційною сільською і земельною громадою 1920-х років, звернув увагу на великі потенційні можливості землевлаштованої земгромади в плані радикального поліпшення землекористування (знищення далекоземелля, багатосмужжя, черезсмужності тощо), одним з перших автор вказав на здатність земгромади до кооперування окремих галузей селянських господарств (спільного використання трактора та іншої складної сільськогосподарської техніки, введення в багатопільну громадську сівозміну нових культур, меліорацію непридатних для сільського господарства земель, переробку вирощеної сільгосппродукції тощо) [28].

Н. Н. Белонін у своїй статті теж привертав увагу громадськості до землевлаштування земгромад, підкреслював, що єдиною рацією існування земельної громади «є стимулювання сільськогосподарського прогресу», що земельна громада має на меті правильне й господарчо-доцільне використання земельних угідь своїх членів. Н. Н. Белонін цілком слушно писав, що по змісту земельного законодавства, земельна громада, прийнявши статут, діставала всі права юридичної особи, тобто могла набувати майно, укладати угоди, виступати в суді тощо. По суті, громада отримувала всі ті ж права, якими користувалися інші кооперативні об'єднання. Звичайно, зазначав Н. Н. Белонін, земельна громада ще не є земельним кооперативом, але вона завжди, при наявності бажання з боку її членів, може стати таким кооперативом. З простого переліку прав і обов'язків земельної громади, як це вказано у Земельному кодексі 1922 р., зрозуміло, що організація земгромади відкривала перед селянством великі агровиробничі перспективи [4]. Думки, що землевпоряджена земельна громада - це найпростіша форма кооперативу, дуже зручна і зрозуміла для селян, дотримувалось багато авторів 1920-х років (І. Кузнєцов, М. Резніков, С. Луценко, А. Боровецький та інші) [21; 27; 22; 6]. І. Кузнєцов висловив цю спільну думку так: «Земельну громаду ми вважаємо за кооператив і ставимо її в системі сільськогосподарської кооперації посередині між найпростішим кооперативним об'єднанням, скажімо молочною артіллю, і товариством спільного обробітку землі» [21, с. 19].

Агроном О. В. Алексєєв у 1924/25 господарському році провів спеціальне агрономічне обстеження селянських господарств Фрейдорфської земельної громади Шевченківського району Одеської округи з метою обґрунтування плану кредитування заходів для розвитку сільського господарства і зробив висновок, що весь комплекс необхідних заходів можливий тільки в рамках земельної громади. Він розповів, як громада провела в 1925 р. землеустрій і ввела громадську сівозміну. Це, в свою чергу, змусило громаду придбати в кредит трактор, сівалку, молотарку. Поява у багатопільній сівозміні просапного клину вирішувала кормове питання. Отож, це наштовхнуло громаду завести племінну череду корів,