УДК 94(477.8)"19":323.1

О. В. Медвідь

ДМИТРО ПАЛІЇВ ПРО НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XX СТ.

У статті проаналізовано наукові студії Д. Палієва з воєнної історії України ХХ ст., насамперед історії легіону Українських січових стрільців, Листопадової революції 1918 р. на західноукраїнських землях, участі Галицької армії в українсько-польській війні 1918-1919 рр., українського національно-визвольного руху у Польщі 1921-1939 рр. Показано цінність творчого доробку Д. Палієва для розвитку вітчизняної військової історичної науки.

Ключові слова: Дмитро Паліїв, легіон УСС, Галицька армія, національно-визвольний рух.

Українська військова історична наука постала після визвольної боротьби 1917 - 1921 рр. Саме тоді український політикум сформував перші національні (не лише за призовом, але й за духом) військові формування, які у 1918 - 1920 рр. стали зав'язком армії ЗУНР і УНР. Власне це військово-політичне середовище дало Україні сотні старшин, а отже десятки комбатантських організацій та пресових органів, довкола яких згуртовувалися любителі історії, розвивалася українська військово-історична думка. В когорті військових істориків України першої половини ХХ ст., услід за М.Омеляновичем-Павленком, В.Петрівим, О.Удовиченком, М.Капустянським, М.Какуріним, Л.Шанковським, Д.Микитюком можна сміливо назвати Дмитра Палієва, творчий доробок якого ще не став предметом спеціального розгляду.

На жаль, науково-мемуарні публікації Д.Палієва лише впорядковуються бібліографами (зокрема, львів'янином М.Морозом і дочкою Х.Паліїв-Турченюк) і готуються до друку окремим виданням в Інституті українознавства ім. І.Крип'якевича. Частина з них зберігається в архіві і відділі наукових та інформативних видань цього інституту.

Мета цієї статті - проаналізувати науково-історичні праці Дмитра Палієва, визначити його внесок в історіографію визвольних змагань України першої половини ХХ ст.

Науково-мемуарну та публіцистичну спадщину Д.Палієва можна умовно згрупувати у такі проблемно- тематичні блоки:

історія легіону Українських січових стрільців (1914 - 1918);

Листопадова національно-демократична революція 1918 р.;

Галицька армія, її участь в українсько-польській війні 1918 - 19191 рр.;

український національно-визвольний рух у Польщі міжвоєнного періоду (1921 - 1939);

українська проблема у роки Другої світової війни.

Важливі військово-політичні висновки Д.Паліїв будує на основі дослідження Визвольних змагань 1914 - 1921 рр. Історичні події, що відбувалися в Україні в зазначений період, простежуються вченим у низці публікацій.

Зокрема, у нарисі "Двадцять п'ять літ", що був надрукований у "Календарі "Батьківщина" на 1939 рік", Д.Паліїв аналізує геополітичне становище у Європі напередодні Першої світової війни і робить спробу дати соціополітичний аналіз громадської думки краю щодо можливої війни та її перебігу [1, с.86]. Там же стверджується: галицьке суспільство надіялося, що війна, можливо, змінить обриси європейських кордонів, а українці зі зброєю в руках відродять національну державу [1, с.86]. Описує він і реакцію добровольців на дозвіл цісаря прийняти до легіону УСС лише 2 тисячі стрільців. "І оце перший раз у житті перед нами молодими станула на весь ріст незрозуміла правда: навіть право віддавати своє життя - треба виборювати..." - писав Д.Паліїв [1, с.87].

На думку Д.Палієва, восени 1917 р. російська армія вже не була здатна вести повноцінну боротьбу, бо чимало полків на Південно-Західному фронті українізувалося. У нарисі "У.С.С. на розстайній дорозі. Спомин з-перед 20 літ": Паліїв докладно аналізує бойовий шлях легіону УСС в Карпатах і на Поділлі, а також реакцію стрілецтва на Російську, а згодом Українську національну революції. "За Збручем - кипучий котел. Отце з хаосу всеросійської революції поволи виколюються зариси, - о Боже! - Української держави! У Києві вже своя влада, своє військо! Мрія, яку леліяли стрільці в 1914 р. ще так несміло - здійснюється. А разом з тим простіші стають хребти, зухваліше дивляться очі, ясніші стають стрілецькі обличчя" [2, с.32].

У листопаді 1916 р. цісар проголосив незалежність Польщі. На початку 1917 р. стало очевидним, що Галичина, можливо, буде належати до Польської держави. Серед українського населення запанувало обурення. "Серед стрілецтва кипіло. І в наших умах зарисовувався вже зовсім виразно другий фронт. Не на Схід проти своїх, але на Захід", - згадує Д.Паліїв [2, с.48].

Змістовним за конкретно-історичним матеріалом та оригінальним висновком є історико-мемуарний нарис "Листопадова революція", що вийшов 1929 р. у львівському видавництві "Червона Калина". У ньому показано діяльність Центрального військового комітету щодо підготовки першолистопадового збройного повстання у Львові та регіоні, роль ЦВК у створенні Начальної команди Галицької армії (керівництво, на думку автора, було створено запізно) [3, с.13].

У публіцистичному нарисі "Перший листопад" в "Ілюстрованому Українському Національному Календарі на 1928 рік", що вийшов у Перемишлі 1927 р., цю тему порушено знову. Нове видання вийшло під егідою тижневика Український голос . У вищезгаданих публікаціях недавній віиськовик докладно характеризує політичну й мілітарну ситуацію напередодні розпаду Австро-Угорської монархії: "Жовтень 1918 року. Ніхто не знав, що принесуть наступні дні і тижні... На основі цісарського маніфесту мали повстати чотири національні держави: німецько-австрійська, чеська, південнослов'янська та українська. А тому, що справа Галичини була досі не вияснена, то й справа української національної держави стояла під знаком запиту" [2, с.25].

Дмитро Паліїв вважав Листопадовий чин великим, але тимчасовим політичним успіхом галичан. Він визначив причини політичної невдачі (21-22 листопада) українців у Львові. На його думку, революція відбулася запізно. У другій половині жовтня з Польського королівства перекинуто до Львова тисячі польських легіонерів і членів різних явних і підпільних військових організацій, які створили кадри