УДК 631.115.9

Д.В. Зоценко, здобувач

Чернігівський державний технологічний університет

Сімейний підряд та його застосування в фермерських господарствах

Стаття присвячена вивченню історичних передумов виникнення сімейного підряду та дослідженню ефективності його використання на державних підприємствах колишнього Радянського Союзу. Визначені спільні риси та відмінності між сімейним підрядом та фермерським господарством. Надані рекомендації щодо застосування сімейного підряду в сучасних фермерських господарствах, в тому числі тих, що займаються виробництвом органічної продукції.

сімейний підряд, фермерське господарство, ефективність організації виробництва, органічне виробництво

Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями. Фермерські господарства є традиційною для України формою господарювання на селі. Ефективність їх діяльності значною мірою залежить від правильної організації виробництва, раціонального використання матеріальних, фінансових та трудових ресурсів. Тому важливе значення має пошук резервів підвищення ефективності насамперед виробничої діяльності фермерських господарств - як традиційних, так і тих, що займаються органічним виробництвом, яке останнім часом набуває дедалі більшого поширення.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання дослідження розвитку фермерських господарств та ефективності їх функціонування висвітлені у працях вітчизняних науковців: Горьового В.П., Бабича М.М., Вольської В.В., Засторожнікова А.Г., Любар Р.П. та інших. Проблеми поширення органічного виробництва досліджувались Власовим В.І., Дуб А.Р., Миловановим Є.В., Прокопенко О.М. та іншими.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Водночас, в науковій та фаховій літературі недостатньо уваги приділяється проблемам раціональної організації виробництва та підвищення ефективності діяльності фермерських господарств з урахуванням набутого упродовж десятиліть досвіду аграрного господарювання, зокрема і за радянських часів.

Метою даного дослідження є висвітлення зв'язку між сімейним підрядом як формою організації агровиробництва і фермерськими господарствами та можливостей його застосування в сучасних умовах.

Виклад основного матеріалу. Терміни «ферма», «фермер» почали вживатись на теренах колишнього Радянського Союзу ще задовго до його розпаду та виникнення сучасних фермерських господарств на основі приватної власності. Так, спочатку поняття «ферма» застосовувалось для позначення первинної ланки колективу колгоспу чи радгоспу. Фермами називались територіально відокремлені тваринницькі комплекси (якщо в одному колгоспі їх було декілька).

Пізніше, одночасно з трансформацією відносин у колгоспах та радгоспах, фермерами стали називати орендарів колгоспних земель, в тому числі на умовах сімейного підряду, що набув значного поширення в 70-х - 80-х роках минулого століття.

Сімейний підряд - це одна з форм організації праці на сільськогосподарських підприємствах, при якій частина операцій або весь цикл сільськогосподарських робіт передавались для виконання окремим особам або колективам (найчастіше - сімейним). Звідси і походить назва сімейного підряду. Розповсюдженню сімейного підряду сприяло те, що при ньому була вища продуктивність праці порівняно з існуючою на той час системою, збільшення обсягів виробництва і зниження її собівартості. За допомогою сімейного підряду сільськогосподарські підприємства намагались:

а) здійснити часткову децентралізацію управління економікою;

б) більш раціонально використати наявні ресурси;

в)пов'язати систему оплати праці з її результатами - виробництвом продукції, що призводить до підвищення зацікавленості і відповідальності за результати роботи, зростання ефективності використання засобів виробництва і робочого часу робітниками колгоспів.

Найбільш поширеними формами сімейного підряду були: погектарництво, сімейний підряд в малих поселеннях, сімейний підряд на базі особистого підсобного господарства та колективи інтенсивної праці [2].

Порівняння цих форм сімейного підряду за окремими характеристиками наведене в таблиці 1.

Першою серед форм сімейного підряду було погектарництво, коли за окремими працівниками колгоспу або їх сім'ями закріплялись конкретні площі сільськогосподарських культур, найчастіше технічних, розміром 0,5-1 га. Посів і всі механізовані та агротехнічні операції виконувало підприємство (колгосп, радгосп), а догляд, захист від бур'янів та, в деяких випадках, збір урожаю, покладались на підрядників. Особливістю цієї форми є те, що вона застосовується лише в рослинництві, при цьому для виробництва використовуються тільки земельні угіддя господарства.

Наступними формами сімейного підряду стали сімейний підряд в малих поселеннях та на базі особистого підсобного господарства.

У віддалених від колгоспів хуторах та селах брали підряд на вирощування рослинницької продукції або виробництво тваринницької продукції (створення тваринницьких ферм). Це дозволяло додатково задіяти у виробництві покинуті землі та робочу силу працездатного населення цих населених пунктів.

На базі особистих селянських господарствах вирощували велику рогату худобу, свиней, птицю з подальшою реалізацією сільськогосподарському підприємству живою вагою за визначеними наперед цінами, а також здавали додаткову сільськогосподарську продукцію у вигляді молока, яєць і т.п. З рослинницької продукції на умовах сімейного підряду найчастіше на присадибних ділянках вирощували овочі.

Насіння, корми, молодняк тварин забезпечувалися підприємством, а догляд за тваринами і рослинами, збирання урожаю проводилися сім'ями на підряді.

Найбільш прогресивною формою сімейного підряду стали так звані колективи інтенсивної праці або колективний підряд. Головною відмінністю цієї форми від інших було те, що підрядникам надавалися у користування і засоби виробництва, в тому числі сільськогосподарська техніка. Весь цикл необхідних сільськогосподарських операцій здійснювався підрядниками.

Як видно з таблиці 1, притаманною рисою сімейного підряду, незалежно від його різновиду, була часткова оплата в натуральній формі.

Працівники сімейного підряду були самостійними у вирішенні кола господарських питань, пов'язаних з відгодівлею тварин, вирощуванням рослинницької продукції. З колгоспом встановлювалась домовленість на здачу продукції та

забезпечення необхідними ресурсами, а процес виробництва повністю був у компетенції підрядників. Це стимулювало ініціативу працівників, пошук резервів для зменшення собівартості продукції та підвищення продуктивності праці, підвищувало активність, самостійність, зацікавленість у результатах своєї праці. В деякій мірі це сприяло