Леонід Кисельов

Стати б хоч на менти лічені...

Стати б хоч на менти лічені

Характерником мені —

Подарую кожній дівчині

Лицаря на коні.

Також хочу дати козаченька чорновусого кожній жінці- вдові.

Самотнім дідові — дзвінкого песика, а бабі — Івасика- Телесика.

А як хто не має віри вже

Ні в кохання, ні в слова,

Я йому сопілку виріжу,

Най журную заспіва.

Земля така гаряча

А я тому журавлю

Києм ноги переб'ю, переб'ю.

Пісня.

Земля така гаряча,

Така руда земля.

Маленький хлопчик плаче:

Не бийте журавля!

Притне його до себе

Й руками затуля:

Ой дядечку, не треба,

Не бийте журавля!

У нічній тиші все живе також кричить: «Не бий!»

Не винести того болю,

Не виридати жалю.

Що станеться з тобою,

Мій світе, мій журавлю!

В останню мить побачиш намисто із багряних плям, а земля буде гаряча і чорна.

Панцерники рокочуть,

Крають Чумацький Шлях,

І бідкається хлопчик:

Не бийте журавля!

Додому

Шкода Москви. Вже наче відійшов

Від сподівань і пристрастей Арбату

І паху бурштинової гербати

У мареві тих марень, тих розмов.

Додому час. До міста всіх кохань,

Де тополеві вранішні тумани,

Де сірий тулуб вершника Богдана

На золотому тлі софійських бань.

Літак злетів. Невже мені лишиться тільки спомин від тих беріз у весну крижану?

Зелені леза юної трави

Очистять душу, стешуть білу льолю,

І не відчую ні жалю, ні болю,

А тільки так, смутне: шкода Москви.

Катерина

Доки буде жити Україна, білим полем йтиме Катерина з немовлям біля грудей, а навздогін їй летить біле небо.

Про дівочу цноту, про калину

Не співай, поете, не квили,

Бо іде сьогодні Катерина

Тим шляхом, що наші кревні йшли.

Вилами розхитували трони,

Руйнували все старе дотла,

Тільки би Шевченкова Мадонна

В сніжне небуття не полягла!

Тільки би вона донесла сина

До свого народу, до людей.

Біле поле. Біла Катерина

З немовлям, притнутим до грудей.

У поезіях Л. Кисельова українська національна символічна образність набуває загальнолюдських масштабів. Автор відтворює національні цінності як загальнокультурні, нівелюючи таким чином межі рас та етносів. Образи Кисельова постають як вселюдські, а можливо, і вселенські. Ця риса вказує на особливості авторського бачення сутності Людини.