«Києво-Печерсьний патерик» - пам'ятна житійної літератури

«Києво-Печерський патерик» — це оповідання двох монахів, Симона і Полікарпа, про києво-печерських святих, їхнє життя і чудеса.

Симон написав дев'ять оповідань, Полікарп — одинадцять.

Оповідання Симона засновані на легендах, у Яких розповідається про чудеса і святість Києво-Печерського монастиря. Незважаючи на фантастичний характер деяких оповідань, вони цікаві замальовками, що показують монастирський побут XI—XII століть, життя монахів і київських князів.

Симон розповідає про монаха Никона, який потрапив у полон до половців Кочівники намагалися отримати викуп за полоненого і почали мучити монаха три роки його били, палили вогнем, різали ножами, морили голодом і холодом Щоб Никон не втік, половці підрізали сухожилля на його ногах, але чорноризець не тільки сам урятувався, а й іншим допоміг утекти з полону.

В оповіданні «Про Тита священика і Єфагрія диякона» Симон засудив взаємну ненависть двох монахів і пояснив її диявольськими умислами. Тит і Єфагрій настільки ненавиділи один одного, що навіть у церкві не хотіли зустрічатися: коли Єфагрій бачив Тита з кадильницею, то відходив убік, а Тит проходив повз нього не покадивши на ворога.

В оповіданні «Про чорноризця Еразма» є така цікава деталь: Еразм витрати на церкву своє багатство, а потім почав жалкувати про те, що не роздав усе майно бідним, адже милостиня угодна Богу більше, ніж прикрашення храму. Але Богородиця заспокоїла Еразма, пояснивши йому важливість церковної краси.

Симон описав створення Печерської церкви. П'ять оповідань на цю тем славлять Києво-Печерський монастир як релігійну святиню народу. У першому оповіданні описується чудесне зцілення знатного варяга Шимона, який служив Ярославу Мудрому і був тяжко поранений у битві з половцями. У другому і третьому оповіданнях розповідається про допомогу Богородиці під час будівництв храму, описуються чудеса, що відбуваються з художниками, які розписували храм

Полікарп до оповідань Симона додав те, що йому було відомо про чудеса монастирі. Він пише про Івана, який тридцять років просидів у печері, закопавши себе по шию в землю, так що не міг поворухнути ні ногами, ні руками. В оповіданні про Феофіла Полікарп розповідає, як монах збирав свої сльози, коли оплакував гріхи, у горщик, а після його смерті виявилося, що угодними Богу були лиш ті сльози, що пролилися повз горщик і залишилися непомітними.

У другій групі оповідань Полікарпа цікавими є побутові замальовки життя монастиря: гасіння пожежі в пекарні, виготовлення художником фарб, розповідь про Марка, який наказав покійнику самому лити на себе церковне масло, і той і готовністю погодився.

У третій групі оповідань Полікарп розповідає про київських князів і їхнє ставлення до Печерського монастиря.

«Києво-Печерський патерик» — останній твір Київської Русі, написаний до монголо-татарського іга.