Ранок великого міста (твір-спостереження з елементами опису)

Я від народження мешкаю в Харкові і дуже люблю своє місто. Донедавна я вважав, що дуже добре знаюся на ньому: я люблю гуляти тихими вуличками, дещо читав з історії міста, трошки розуміюся на архітектурних особливостях. Через любов до прогулянок я Добре знаю, яким буває Харків узимку, як він огортається в жовте листя восени, як в наше місто приходить весна чи як літня спека розтікається вулицями. Але нещодавно я віднайшов для себе дещо нове: виявилося, що в мого міста безліч облич, і деякі з них я ніколи не бачив.

Це було в серпні минулого літа, коли ми з родиною поверталися з відпочинку. Відпочинок вдався на славу, і от ми, засмаглі і задоволені, поверталися з Криму потягом. Потяг прибув у Харків дуже рано: близько п'ятої години ранку. І, вийшовши на привокзальну площу, я одразу зрозумів: по-перше, я дуже сумував за своїм містом, а по-друге, я ніколи не бачив його о цій порі. Мені доводилось гуляти чи їхати кудись рано-вранці, але ніколи — так рано.

Звісно, на колір і смак товариш не всяк, але ранкове місто здалося мені просто чарівним. Тихе і порожнє, припорошене нічним туманом, який проколюють жваві сонячні промінчики, місто тільки-но прокидається від сну. Чудово спостерігати, як відкриваються кондитерські та невеличкі крамнички, як двірники прибирають вулиці і великі поливальні машині їздять центром. Забув сказати: наш шлях від вокзалу до дому проходив і через центр міста, тож я побачив вранішній Харків у всіх його проявах. Найбільше мене захопила майже повна відсутність людей та машин на вулицях: складалося враження, що я долучаюся до чогось таємного, до закритого ранкового ритуалу. Схоже було, ніби я прийшов до старого друга дуже рано і вперше побачив, як він прокидається, що робить, як готує сніданок тощо. Це було дуже зворушливо! Так, ранковий Харків видався мені по-справжньому зворушливим. Це велике і сильне місто, а того серпневого ранку я чомусь зачепився за образ дитини, яка щойно проснулася — вона позіхає і тре оченята пальчиками...

Мені довелося спостерігати, як містом курсують перші порожні тролейбуси — і це було досить дивним, незвичним, навіть фантастичним видовищем. А ще ми з батьками побачили, як до магазину привезли свіжий хліб — ще теплий! Ми купили одну хлібину просто біля входу (батько вмовив продавців, адже магазин ще не відкрився), і я з братом з радістю і захопленням ласував теплим свіжим хлібом. Запах свіжоспеченого хліба ще довго асоціювався у мене з тим дивним ранком!

Зрештою, ми не побачили нічого аж надто незвичайного, але я ще кілька днів був під враженням. Не знаю, як передати свої відчуття. Ті, хто бачив ранкове місто, мабуть, зрозуміють мене: ця тиша, свіже і нерухоме повітря, яке ще не сповнилося звуками і галасом центру міста-мільйонника, порожні вулиці і перші перехожі, туман і промінці... і запах свіжого хліба, яким ми ласували просто дорогою — не могли стриматися. Це була казка!

Я люблю Харків за те, що він не перестає змінюватися, обертатися різними гранями, немов величезний калейдоскоп — бувати новітнім чи старовинним, галасливим і тихим, містом перспектив і містом романтики, нести людям сучасну науку й надзвичайні мистецькі заходи. Я бачив рідне місто різним, але таким побачив уперше. Хоча досі вважав, що навряд чи Харків чимось іще мене здивує. Але ж здивував, навіть не просто здивував, а зачарував, вразив, захопив! Від того ранку я став ще уважніший — зрозумів, що скільки б нового я не дізнавався, все одно залишиться щось приховане, невідоме, незвичне. Я впевнений, що Харків завжди залишатиметься незвичним та цікавим, і з нетерпінням чекаю на нові відкриття, на чергове знайомство з містом, яке мені по-справжньому рідне.