Ринок цінних паперів. Види цінних паперів

Складовою частиною ринкової економіки є ринок цінних паперів, який виник кілька століть тому. В 1592 році в Антверпені було вперше оприлюднено список цін на цінні папери, що продавалися на місцевій біржі. У сучасних умовах нормальне інвестування народного господарства будь-якої країни з ринковою економікою неможливе без ефективного функціонування ринку цінних паперів.

Ринок цінних паперів, як і інші ринки, характеризується наявністю попиту, пропозиції і системою цін. Він тісно пов'язаний з іншими ринками: товарним, природних ресурсів, капіталу, грошовим тощо. Ринок цінних паперів є складовою частиною фінансового ринку і за умов розвинутої ринкової економіки виконує низку важливих макро- і мікроекономічних функцій.

По-перше, ринок цінних паперів регулює інвестування й кредитування різних сфер і використання ресурсів, саме через ринок цінних паперів здійснюється основна частина переливу капіталів у найприбутковіші сфери економіки. По-друге, він є інструментом фінансування й рефінансування дефіциту бюджету країни, перешкоджаючи при цьому надлишковій емісії грошей, стимулює розвиток інфляційних процесів. У результаті випуску державних цінних паперів і реалізації їх на відкритому ринку уряд країни одержує грошові кошти, які використовуються на покриття дефіциту державного бюджету. Це одне з головних внутрішніх джерел зменшення дефіциту, що не веде до інфляційних явищ, а лише розподіляє вільні фінансові ресурси підприємств, населення держави. Отже, ринок цінних паперів забезпечує масовий характер інвестиційного процесу, що дає змогу кожному суб'єктові, який має вільні грошові кошти, здійснювати капіталовкладення у виробничу сферу шляхом купівлі цінних паперів, надаючи підприємцям багатоваріантну можливість вибору джерел фінансування й кредитування.

За допомогою ринку цінних паперів реалізується принцип демократизму в управлінні економічними процесами на мікрорівні, коли рішення приймають шляхом голосування власників цінних паперів. При цьому регулюється сумарний купівельний попит, що забезпечує власникам цінних паперів додаткове надходження доходів.

Проте ринок цінних паперів відрізняється від інших видів ринку характером обороту товару через специфічність, особливість останнього. Це товар, який, маючи мізерну власну вартість, може бути проданим за дуже високою ринковою ціною. Цінний папір водночас є і правом ("титулом") власності, і борговим зобов'язанням, являє собою документ, що має юридичну силу, складений у встановленій формі та забезпечує його власникові односторонній стандартизований набір прав щодо осіб, які випустили такий документ (емітенти). Власник цінних паперів має можливість передавати їх іншій особі, додержуючись раніше встановлених умов. Процес випуску і розподілу цінних паперів між першими власниками називають емісією.

Емісія цінних паперів здійснюється промисловими, торговими фірмами, банками, кредитно-фінансовими організаціями, центральними і місцевими органами влади. Це акції, облігації, депозитні сертифікати, довгострокові і короткострокові боргові зобов'язання. Всі вони є одним із засобів мобілізації капіталу. їх емісія і реалізація здійснюються самим емітентом або через банки. Розміщення цінних паперів забезпечується шляхом публічної передплати (або серед певної групи інвесторів) на фондовій біржі та інших ринках цінних паперів.

Емісійний курс цінних паперів визначається залежно від фінансового стану емітента, його перспектив і стану на ринку позичкового капіталу, рівня процентних ставок. Національний ринок цінних паперів залежить від багатства країни, від джерел позичкового капіталу та банківських кредитів.

Ринок цінних паперів поділяється на первинний і вторинний. На первинному ринку розміщуються нові випуски цінних паперів, емітентами яких є корпорації, уряд країни, муніципальні органи. Фондові цінності купують індивідуальні інвестори та кредитно-фінансові органи, які називаються інституційними інвесторами.

Цінні папери можуть розміщати шляхом прямого звернення емітента до інвесторів або через посередника. Розміщення цінних паперів за публічною передплатою через посередників називають андерайтингом. Якщо емітент домовляється безпосередньо з групою інституційних інвесторів про купівлю всього випуску, має місце так зване приватне розміщення.

Папери, куплені інвесторами при емісії, можуть бути ними перепродані. Угода купівлі-продажу раніше випущених паперів здійснюється на вторинному ринку, який складається з двох частин — фондових бірж і позабіржових торгів. Головною фігурою на вторинному ринку є професійний посередник у торгівлі іншими паперами — фінансовий брокер.

Важливе місце в обслуговуванні обороту цінних паперів належить позабіржовому ринку. Він — конкурент фондових бірж і їх органічний додаток. На цьому ринку функції посередника виконують інвестиційно-банківські фірми, а також спеціалізовані компанії; посередник, який називається дилером, виконує функції брокера і спеціаліста.

Цінний папір — це фіктивний капітал, і водночас він являє собою певну величину реального капіталу, його паперовий символ. Ринкова ціна фіктивного капіталу визначається, по-перше, співвідношенням попиту і пропозиції щодо капіталу і, по-друге, величиною капіталізованого доходу за цінними паперами. Різницею між розмірами фіктивного і реального (дійсного) капіталу є прибуток, який одержує насамперед засновник високорентабельних підприємств. Один із способів його отримання — випуск цінних паперів на суму, що значно перевищує реально інвестований у виробництво капітал.

Джерело доходу по фіктивному капіталу повністю приховано — вважається, що цінні папери здатні давати дохід самі по собі, особливо облігації державного займу. Ця форма фіктивного капіталу не тільки не має вартості, а й не становить ніякого реального капіталу, бо проценти по облігаціях в основному виплачуються за рахунок податків.

Купівля цінних паперів — це, по суті, передача частини грошового капіталу в позику. Сам цінний папір має форму кредитного документа. Його володар набуває права на певний постійний дохід у вигляді процента або дивідендів з виданого в позику капіталу.

Слід зазначити, що цінні папери не мають самостійної, внутрішньої вартості, а є знаками повноцінних грошей, їх представниками і замінниками у процесі обігу. Цінні папери в цьому разі наближаються до звичайних паперових грошей, але істотно відрізняються від них тим, що водночас виконують функцію золота і виступають як кредитні документи. Останнє дає їм змогу відображати відносини між кредиторами й позичальниками.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску, називається емітентом. Ціна цінного папера прямо пропорційна прибутку, який він дає, і обернено пропорційна нормі позичкового процента. Наприклад, якщо якийсь цінний папір дає прибуток (П) 40 грн., а норма позичкового процента (Ц) дорівнює 4%, то ціна його становитиме:

В Україні випускаються в обіг і обертаються такі види цінних паперів: акції, облігації, казначейські зобов'язання держави, ощадні сертифікати й векселі. Як кредитні кошти обігу всі вони виступають знаками вартості і виконують дві важливі функції — як засіб обігу і як засіб платежу. Найпоширеніші серед названих видів цінних паперів акції й облігації.

Акція — цінний папір, який засвідчує внесення паю в капітал акціонерного товариства і дає його власникові право:—

на одержання певного доходу, який називається дивідендом;—

голосу при вирішенні справ товариства;—

на отримання частини майна компанії при її ліквідації;—

на перевагу в придбанні нових випусків акцій. Вартість акцій, як правило, не погашається акціонерним

товариством, знову перетворити її на гроші можна лише шляхом продажу. В різних країнах в обігу є різні види акцій. Найпоширенішими є звичайні і привілейовані. Перші з них дають право на дивіденди, розмір яких залежить від результатів господарсько-фінансової діяльності акціонерного товариства і розміру отриманого прибутку. Привілейовані акції дають їх власникам переважне право на одержання дивідендів, а також пріоритетну участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства. Власники цих акцій, як правило, не беруть участі в управлінні справами акціонерного товариства, а щорічно одержують дивіденди, які є фіксованим процентом номінальної вартості. Право голосу при вирішенні справ товариства надають власнику, коли дивіденд не виплачується протягом кількох звітних періодів.

Акції можуть бути іменними і на пред'явника. Широке коло населення має право бути власниками, як правило, іменних акцій. При передачі цього виду акцій іншій особі з відома акціонерних зборів поставити на ній спеціальний переданий напис.

Виникнення акцій як цінного папера пов'язано з переходом від індивідуальних до асоційованих форм приватної власності. Слід мати на увазі, що, по-перше, необхідність у власності такого роду зумовлена збільшенням масштабів і вартості виробництва. Фінансових коштів одного підприємця вже недостатньо для здійснення великих проектів. Водночас акціонерна форма організації підприємства надає інвестору широкі можливості інвестувати свої капітали.

Акціонерна форма цінних паперів дає право на участь в управлінні акціонерним товариством. Проте реально це право зосереджується в руках тільки тих інвесторів, які володіють контрольним пакетом акцій, що забезпечує право власності на реальні активи. Для інших інвесторів, які володіють незначною кількістю акцій, їх придбання — це операція щодо надання позики, тобто кредитна угода. Частка акцій таких інвесторів не дає їм можливості ефективно впливати на прийняття того чи іншого рішення, вони можуть передавати своє право голосу за дорученням третім особам або раді директорів.

Облігації — найважливіша форма цінних паперів. Вони засвідчують внесення їх власниками грошових коштів і підтверджують зобов'язання відшкодувати їм номінальну вартість цих цінних паперів у встановлений строк з виплатою фіксованого щорічного процента. Облігації випускають на обмежений період часу. Вартість їх повністю