Організаційні форми підприємницької діяльності

План

1. Суть підприємницької діяльності.

2. Суть та умови розвитку підприємницької діяльності.

3. Основні види підприємств.

Основна мета розділу — розгляд підприємницької діяльності як необхідного елемента формування ринкової економіки, з'ясування основних форм організації підприємницької діяльності у країнах з розвинутою ринковою економікою, розкриття процесу становлення нових форм господарювання в Україні.

Суть підприємницької діяльності

Суть та умови розвитку підприємницької діяльності.

Підприємництво визначено як самостійна, ініціативна, господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Важливе значення для розвитку підприємницької діяльності в Україні має Господарський кодекс України, який набув чинності станом на 1 вересня 2004 року. Згідно з цим кодексом підприємництво виступає як особливий вид господарської діяльності, в основі якого лежать такі принципи: вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом.

Підприємництво — це також певний стиль і тип поведінки, складові якого: ініціатива, пошук нетрадиційних рішень, масштабність і ризик, ділова хватка. Крім того, підприємництво виконує в економіці особливу функцію — забезпечує розвиток і вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки, створення інноваційної сфери.

Для країн з ринковою економікою існують загальні умови розвитку підприємництва:—

стабільність державної економічної і соціальної політики, яка є джерелом формування у підприємців й інвесторів упевненості в тому, що вони не стануть жертвами кон'юнктурних політичних рішень або кампаній;—

позитивна громадська думка — ставлення до підприємництва як до одного із престижних занять у суспільстві, терпимість до підприємницьких невдач;—

пільговий податковий режим, який забезпечує дійові стимули для відкриття нових підприємств і розширення існуючих;—

наявність розвинутої інфраструктури підприємництва — інноваційних і впроваджуючих центрів, що фінансуються на пайових началах державою і приватним бізнесом, консультативних центрів і центрів з питань підготовки підприємців;—

ефективна система захисту інтелектуальної власності, дія якої охоплює не тільки винахідництво, але й всю продукцію, в тому числі нові ідеї, концепції і методи ділової активності;—

дебюрократизація процедури регулювання господарської діяльності з боку державних органів, зокрема скорочення форм звітності, полегшення правил реєстрації нових фірм.

Аналіз підприємницької діяльності дозволив визначити такі суттєві чинники її успіху:

1. Висока кваліфікація. Підприємець або сам має бути висококваліфікованим спеціалістом, або найняти того, хто має професійні знання і досвід у обраній сфері діяльності.

2. Вдала й обґрунтована ідея виробництва конкретного товару або послуги. Концепція повинна бути чітко сформульована в бізнес-плані та обґрунтована з усіх боків — фінансового, матеріально-технічного, маркетингу, трудових ресурсів тощо.

3. Широкі особисті контакти. Треба пам'ятати, що нова справа не починається з ізоляції від інших підприємців, менеджерів. Досвід показує, що успіху можна досягти тільки з допомогою партнерів і соратників, які поділяють ідею підприємця.

4. Достатні матеріальні та фінансові ресурси. Концепція ресурсів — одне з головних завдань підприємця. Успішний пошук і залучення ресурсів визначають його майбутню ефективність.

5. Наявність замовлень споживачів. Необхідно глибоко вивчити попит споживачів, свою "ринкову нішу".

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути всі громадяни (за винятком тих, хто обмежений законом у правоздатності або дієздатності), а також юридичні особи всіх форм власності.

Стосовно деяких осіб законодавство України, як і законодавство інших країн, передбачає обмеження для заняття підприємництвом. Ці обмеження пов'язані передусім з необхідністю забезпечити незалежність функціонування державних служб. Підприємництвом не можуть займатися: народні депутати України; депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим; депутати сільських, селищних, міських, районних, обласних Рад; сільські, селищні, міські голови і голови районних, обласних Рад; службовці органів державної законодавчої та виконавчої влади, судді, прокурори і слідчі прокуратури, інші державні службовці; військовослужбовці, а також громадяни, які проходять альтернативну службу; особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини (вони не можуть також виступати співзасновниками підприємницької організації і займати в підприємствах, товариствах та об'єднаннях посади з матеріальною відповідальністю).

Підприємницька діяльність відроджує властиві їй атрибути. Узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства є прибуток, що виступає як різниця, між виручкою від реалізації продукції, робіт і послуг і сумою всіх затрат підприємства на виробництво і реалізацію. Крім того, значним джерелом доходів підприємства стають позареалізовані доходи, в тому числі за рахунок отримання засновницького прибутку.

В умовах ринку важливим механізмом регулювання господарської діяльності виступає конкуренція, тобто економічне суперництво відособлених товаровиробників за частку ринку і прибутку, отримання замовлень, досягнення певної мети або вигоди. Ринкова конкуренція заступає "адміністративну конкуренцію", притаманну адміністративно-командній системі, — суперництво за фонди, ліміти, розподіл устаткування, державні капіталовкладення.

Характерними ознаками підприємництва є ризик і майнова відповідальність за результати своєї діяльності. У господарське життя ринкової економіки, що народжується, входить незвичне для нас явище — банкрутство, тобто визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше, як через застосування ліквідаційної процедури. Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації підприємств регулюється Господарським кодексом (гл. 23).

Підприємництву доступні всі сфери економіки. Разом з тим для стабілізації її функціонування, контролю за безпекою суспільства і забезпечення державного бюджету регулярними доходами держава залишає за собою право регулювати або забороняти окремі види підприємницької діяльності. Важливо відзначити, що в Україні тільки державним підприємствам дозволено виготовлення і реалізацію наркотичних засобів, зброї і вибухових речовин, а також виготовлення цінних паперів і грошових знаків тощо.

Важливим засобом регулювання підприємницької діяльності є ліцензія, тобто спеціальний дозвіл. Ліцензія необхідна для заняття такими видами діяльності, як розвідка і розробка корисних копалин, ремонт спортивної, мисливської та іншої зброї, виготовлення і реалізація медикаментів і хімічних речовин, виготовлення горілчаних, лікерних і коньячних виробів, вина, пива, тютюнових виробів, медична і ветеринарна практика, юридична практика і т. ін.

Важливою умовою швидкого розвитку підприємницької діяльності є гарантія і всебічна підтримка з боку держави. Законодавство України гарантує недоторканість майна і забезпечує захист прав власності підприємця. З метою розвитку ринкових форм господарювання в Україні закладається політика державної підтримки підприємництва.

Основні види підприємств.

Головними суб'єктами підприємницької діяльності виступають підприємства. В Україні, відповідно до форм власності, діють підприємства таких видів:—

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);—

підприємство, що діє на основі колективної власності, — підприємство колективної власності;—

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності громади;—

державне підприємство, що діє на основі державної власності;—

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

Згідно з єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, на 01.01.2005 року в Україні було зареєстровано 1 023 396 підприємств. Домінуючою в Україні є приватна форма власності, підприємства якої становили 903 024, державна та державна корпоративна — 43 164, комунальна та комунальна корпоративна — 77 208.

Аналіз структури виробленої продукції свідчить, що у 2002 році найбільше продукції, робіт, послуг було вироблено підприємствами колективної форми власності (71,2 % від загального обсягу виробленої продукції). Підприємствами державної форми власності було вироблено 18,8 % обсягу продукції, робіт, послуг. Незначним був внесок приватних підприємств, на які припадало 4,5% обсягу виробленої продукції, а підприємств комунальної форми власності — 2,7 %.

З-поміж суб'єктів господарської діяльності особливо вирізняються малі підприємства, що складають основу малого бізнесу. Важливо підкреслити, що малі підприємства не є якоюсь особливою формою господарювання. Основним мірилом для зарахування господарського об'єкта до малих підприємств є кількість працюючих та обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік. Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Важко знайти уряд, який би не проводив політику сприяння малим, підприємствам, що вважається запорукою стабільності в суспільстві. Віддають належне малому підприємництву і в політиці виведення суспільства із економічної кризи. Світовий досвід переконливо демонструє можливості самовідродження, закладені в малому підприємництві: акумулюючи залишки ресурсів, використовуючи наявну матеріальну базу, воно практично миттєво починає виробництво, поповнюючи збіднілий ринок, забезпечуючи додатковими доходами значну частину населення і розширюючи кількість нових робочих місць.

В Україні сектор малого підприємництва знаходиться в процесі його становлення. Протягом 1991—2002 років кількість малих підприємств зросла більше, ніж у 4 рази. У 2002 році функціонувало 233,6 тис. малих підприємств. Однак, серед країн СНД Україна має найменшу кількість малих підприємств на одну тисячу населення. їхня частка у ВВП становить близько 11. Показник кількості створених у секторі малих і середніх підприємств робочих місць становить близько 20 %, і він значно нижчий, ніж у розвинених країнах. Так, у США на малих підприємствах працює 54