Принципи і методи комплексного обґрунтування норм витрат праці

За формою відображення витрат і результатів праці виокремлюють два види норм. До першого належать ті з них, що подані у витратній формі: норма часу на одиницю тієї чи іншої операції; трудомісткості виготовлення одиниці продукції чи роботи; кількості працівників, необхідної для виконання конкретного обсягу робіт з тієї чи іншої функції організаційнотехнічного забезпечення (маркетинг, бухгалтерський облік, оперативне управління виробництвом, постачання, ремонт та ін.) чи для обслуговування тих чи інших об'єктів (агрегатів, робочих місць та ін.).

До другого виду (в результатній формі) належать норми:—

виробітку — обсяг роботи (у натуральних одиницях), що повинен бути виконаний за одиницю часу;—

обслуговування — кількість об'єктів, що обслуговуються (одиниць устаткування, робочих місць, виробничих площ таін.), що закріплюються за одним працівником (чи групою);

- керованості — кількість працівників, безпосередній нагляд за діяльністю яких може ефективно здійснювати керівник визначеного рангу.

Норми часу, як правило, є вихідною базою для розрахунку інших їх видів, тому що робочий час є загальною мірою праці і, отже, нормування зводиться до визначення необхідних витрат часу на виконання тієї чи іншої роботи. Зазначимо, що таке функціональне призначення норм, очевидно, дало привід супротивникам нормування аргументувати доцільність використання "витратних методів". Насправді норми встановлюються на виконання робіт саме за тією продукцією, що користується попитом за визначеною ціною, тобто немає ніякої суперечності.

Як уже зазначалося, норми витрат і результатів праці не вичерпують усіх нормативних характеристик трудового процесу. До них належать: норми тривалості, трудомісткості, кількості, вироблення, нормовані завдання; обслуговування і керованості (можуть бути з достатньою підставою зараховані до норм витрат і результатів); складності праці (розряди робіт, категорії складності праці фахівців); оплати праці (тарифні ставки, оклади, норми зарплатомісткості робіт); санітарно-гігієнічних і естетичних умов праці (освітленості, шуму, температури й інших параметрів виробничого середовища, режими праці та відпочинку); соціальні та правові. Таке трактування норм праці відповідає положенням Конвенції № 150 (1978), серед основних сфер діяльності адміністрації праці — їх поширення на умови праці, заробітну плату, умови зайнятості, охорону праці та здоров'я, виробниче середовище, соціальні гарантії, інспекцію праці.

Щодо інженерно-управлінської праці в промисловому виробництві системою норм і нормативів передбачалися їх розробка і використання за двома напрямами: для оцінки якості та кількості праці. У першому розглядалося завдання оцінки ступеня складності (ваги) інженерно-управлінських робіт у зв'язку з їх тарифікацією для встановлення посадових окладів працівників, вирішення питань поділу праці та її оплати. У другому — визначення трудомісткості робіт і необхідної кількості працівників на основі розробки нормативів часу, виробітку, обслуговування, керованості та кількості.

Норма праці повинна бути економічно обґрунтованою для підприємства (з погляду мінімізації витрат на одиницю продукції), а для працівника — реально досяжною і водночас такою, що не дозволяла б йому без особливої напруженості виконувати її, тим самим не даючи приводу для перегляду норм. Із забезпеченням підприємств базовими нормативами потреба в перегляді норм, розроблених на їх основі, буде скорочуватися (з урахуванням можливості встановлення індивідуальних норм), а предметом перегляду можуть бути саме базові нормативи.

Ступінь обґрунтованості норм залежить від їх призначення і методів розрахунку. Чим більший контингент працівників, охоплюваних нормою, і чим більша частка стереотипних робіт, тим детальнішим має бути її обґрунтування шляхом розчленовування робіт на елементи. І навпаки, чим відносно менший контингент і чим менше можливостей регламентації змісту виконуваних робіт, тим більше підстав скористатися укрупненими нормами. Такий підхід відповідає прийнятому у практиці розмежуванню двох методів установлення норм: дослідно-статистичного й аналітичного.

В основі дослідно статистичного методу лежать дані про виконання аналогічних робіт (функцій), дані статистичних звітів про виробіток чи витрати часу за попередній період, матеріали спостережень за використанням робочого часу, результати експертних оцінок, а також досвід нормувальника, майстра, технолога та ін. Метод не забезпечує достатньої обґрунтованості встановлюваних норм витрат праці, але дає змогу здійснювати усереднену оцінку існуючого стану. Це сприяє поєднанню цього методу з аналітичним шляхом проведення вибіркових досліджень витрат праці чи використання нормативів на окремі репрезентативні роботи (операції, вироби, функції) з метою коректування розрахунків сумарних норм трудомісткості продукції чи кількості працівників, що виконують ту чи іншу функцію.

Аналітичний метод дає змогу встановлювати більш обґрунтовані норми витрат праці, упровадження яких має сприяти підвищенню продуктивності праці і, в цілому, ефективності виробництва. Залежно від способу визначення величини норми трудових витрат цей метод має різновиди: аналітично-дослідницький і аналітично-розрахунковий.

Під час використання аналітичнодослідницького методу вихідна інформація для розрахунку норм праці ґрунтується на результатах досліджень, проведених шляхом спостережень, аналізу технологічного і трудового процесів, проектування їх оптимальних варіантів і виробничо необхідних витрат часу для конкретних умов. Витрати робочого часу визначаються або шляхом безпосереднього вимірювання тривалості кожного елемента роботи і перерв у роботі, або методом вибіркового аналізу робочого часу. У найбільш розгорнутій формі з використанням сучасних методів мікроелементного аналізу і вимірювання робочого часу аналітично-дослідницький метод застосовується під час розробки систем базових нормативів.

Найкращий (з погляду ступеня обґрунтованості й економічності застосування) аналітично розрахунковий метод, що передбачає встановлення необхідних витрат часу на операцію та ЇЇ окремі елементи за заздалегідь розробленими нормативами різного ступеня укрупнення міжгалузевого, галузевого і місцевого рівнів. Варто мати на увазі, що якщо машинні елементи операції та пов'язані з ними витрати часу вимагають технічного обґрунтування, оскільки вони зумовлені режимами роботи устаткування (звідси і поширене поняття технічно обґрунтованих норм), то трудові — насамперед ергономічного і психофізіологічного обґрунтування.

Одним з напрямів удосконалення методології нормування праці є подальший розвиток аналітичного методу розрахунку обґрунтованих норм витрат праці на основі більш повного облікуй аналізу технічних, організаційних, психофізіологічних, економічних, соціальних і правових чинників та умов, що впливають на їх величину, тобто підвищення рівня наукового обґрунтування норм витрат праці шляхом комплексного підходу до їх встановлення.

Основою такого підходу під час встановлення норм витрат праці є технології трудових процесів. Трудовий процес — це цикл послідовно здійснюваних працівником дій, необхідних та достатніх для одержання проміжних і кінцевих результатів роботи. Глибина структуризації трудового процесу визначає і глибину структуризації відповідних норм праці. Технології та норми трудових процесів у тій чи іншій галузі економіки чи сфері діяльності та відповідних виробничих процесів або функціональних, що включають інформаційні, організаційні, інноваційні та соціальні процеси, розробляються в органічній єдності.

Форми технології та норм трудових процесів можуть бути різноманітними. Так, відповідно до вимог більш поглибленої розробки виробничих чи функціональних процесів, технологія трудових процесів може бути маршрутною, операційною чи елементною. Аналогом маршрутної технології виробничих процесів щодо функціональних є процедури виконання роботи і вирішення функціональних завдань, а також сіткові графіки і різні програми. У рамках операційної й елементної технологіїтрудові процеси і норми висвітлюються у формуванні раціональних методів і прийомів праці на робочому місці поряд з розробкою робочих інструкцій і рекомендацій виконавцям та широким використанням наочних форм зображень дій і рухів працівника.

Технологія трудового процесу може бути представлена разом з виробничою (чи функціональною), до якої вона безпосередньо належить, або окремо від неї. У першому випадку трудовий процес відображається в технологічній (операційній) карті щодо виробничого процесу, становлячи з ним єдине ціле. У другому розробляється спеціальна карта трудового процесу (наприклад, за типом відомих у практиці "карт організації праці"). В умовах комп'ютеризації виробничих і функціональних процесів технологія і норми трудових процесів в обох випадках можуть бути також подані у формі запису на машинному носії інформації.

Особливість технології трудових процесів, на відміну від виробничих і функціональних, полягає в наданні більш широких можливостей для розробки міжгалузевих типових рішень. Практично ця особливість реалізується на основі створення систем базових мікроелементів трудових процесів — від трудових рухів з послідовним їх укрупненням до комплексу трудових прийомів. Зокрема, практика підтверджує, що побудовані на мікроелементній основі нормативи є ефективним засобом аналізу і проектування прогресивних трудових процесів, використання яких сприяє зростанню продуктивності праці.

Сутність комплексного обґрунтування норм витрат праці полягає в одноразовому аналізі найбільш значущих чинників, включаючи соціально-психологічні, що найбільшою мірою впливають на величину витрат праці. Тим часом діючі методики недостатньо розкривають практичні аспекти реалізації технічних і організаційних чинників; ще меншою мірою вони відображають вплив психофізіологічних (витрати розумової і фізичної енергії, ступінь стомленості та ін.) й економічних (ступінь використання устаткування, фонду робочого часу, матеріалів тощо) чинників обґрунтування трудових витрат.

Вимоги до якості норм праці нині свідчать про необхідність їх комплексного обґрунтування. Для практичної реалізації принципів такого обґрунтування трудових витрат необхідно знати характер взаємозв'язків чинників і ступінь їх впливу, встановлювати їх у процесі розрахунку норм праці. Методологією передбачається поетапне обґрунтування норм трудових витрат; технічне, організаційне, психологічне і фізіологічне, соціально-правове й економічне. За такого підходу кожна група розглядається, насамперед,