УДК 82.09

Чишинська О.М.

Key words: Thomas Lehr, metaphorical library, metaphorical image.«Бібліотечні тексти», за висловлюванням сучасного німецького літературознавця Штокера, є важливою складовою європейської художньої літератури ХХ ст. Вони є реакцією на зміни, які відбуваються у літературі, мові та світі загалом. Новітні інформаційні та комунікаційні технології змінюють функції й структуру письма, знання та пам'яті. Технічний прогрес спричиняє культурні переломи, на які реагують письменники, використовуючи мотиви бібліотеки у своїх творах. Адже саме бібліотека є місцем, де зберігаються усі надбання писемної культури, світове знання та пам'ять. Тому саме вона є втіленням моделі світу та процесів, які у ньому відбуваються.

В одному із таких романів, де домінуючим є мотив бібліотеки, а саме «Цвайвассер, або бібліотека помилування» («Zweiwasser oder die Bibliothek der Gnade»), написаному 1993 року, автором якого є Томас Лєр, створено сатиричний образ бібліотеки майбутнього. Такий літературний прийом дає можливість автору осмислити цілу низку важливих проблем сучасного суспільства й наслідків його функціонування. На тлі інших визначних творів світової літератури, присвячених темі бібліотеки, тлумачення цього образу Т. Лєром виділяється філософічністю, критичністю та іронією.

Концепт «світ як бібліотека» досить складний, оскільки навіть в одному творі можна прослідкувати одразу кілька метафоричних значень образу книгозбірні. Німецькі літературознавці виокремлюють такі метафоричні значення бібліотеки в літературі: бібліотека як місце пізнання правди; як закрита нерозгадана загадка; як медіум, який допомагає пізнати та опанувати світ; як місце втечі від реальності; як місце тимчасової реконструкції дійсності.

У художній літературі можна відстежити еволюцію концепту «світ як бібліотека»: в романі Еліаса Канетті «Засліплення» мова йде про світ лише однієї особи, а Ґерхард Рот («Die zweite Stadt») вже описує національну бібліотеку. За допомогою образу бібліотеки Томас Лєр відтворює весь гло- балізований світ.

«Цвайвассер, або бібліотека помилування» - це передусім сатира на сучасне літературне підприємництво. Художній твір Т. Лєр іронічно розглядає як засіб фіксування й увіковічнення авторського буття: бажання головного героя письменника Цвайвассера опублікувати книгу збігається з його потаємним прагненням стати безсмертним. Реалізація цього наміру набуває героїчних рис у боротьбі із видавцями та критиками, які для героя стали «десятьма роками війни» [4, с. 34].

Розглядаючи цей твір з точки зору інтертек- стуальності, можна помітити: пошуки видавництва споріднює образ Цвайвассера з Одіссеєм, а смерть письменника дозволяє впізнати у ньому Ахіла. Самі видавництва зображені як фортеці, які потрібно брати боєм. «Те, що саме Іліаду, найвідомішу воєнну історію світової літератури, підставляють в якості фону для порівняння щодо намагань авторів здобути видавництво, при тому що порівняльний фон і порівнювальне повністю неспівмірні, вони є їдким натяком на дещо мелодраматизоване марнославство людей, які пишуть» [7, с. 272]. Головному героєві таки вдається досягнути «увіковічнення»: його роман виходить у світ після його смерті. Своє фізичне існування він змінив на існування у світі книг. Останній розділ роману є заповітом Цвайвассера і носить назву «Епітафія». З цього приводу Ґ. Штокер зауважує, що таким чином Т. Лєр засвідчує тісний зв'язок тексту з пам'яттю та могилою: той, чиє ім'я записане на могильному камені, вважається безсмертним [7, с. 272]. У такий спосіб німецький письменник створює власний міф та власну філософію буття.

Особливе значення для Т. Лєра має антична філософія. Відтак символічним є ім'я головного героя Цвайвассера - «подвійна вода». Давньогрецький філософ Фалес стверджував, що всі речі беруть свій початок із води, але не звичайної, а божественної, наділеної мудрістю. Посилаючись на мислителя, можна тлумачити образ героя, що носить ім'я Цвайвассер двояко: з одного боку - це звичайна смертна людина, а з іншого, - письменник, який за допомогою своїх творів отримує певну долю безсмертя, є носієм божественного. Більше того, герой переконаний, що, як творча людина, він зможе врятувати від смерті також й інших: «Від чого ти хочеш себе врятувати?» - «Не себе - не лише себе» - «Ну, так, все, звичайно, все. Від чого ти хочеш врятувати все?» - «Від прірви» [4, с. 192].

У романі відбувається запальна дискусія щодо філософії Геракліта. Основою світу та найважливішим законом буття мислитель вважав «логос». Він стверджував, що «у цьому світі все відбувається за принципом «логосу», який є вічним, загальним та необхідним» [3, с. 40]. Початком усіх речей філософ називав вогонь. У творі Т. Лєра ці ідеї є панівними: основою світу є слово, воно невмируще, воно - це своєрідне звільнення від смерті. У цьому переконаний і Цвайвассер. Творчість він сприймає як втечу від смерті, свого найсильнішого ворога та супротивника у війні за право жити вічно: «...Цвайвассер є моторошною людиною і переслідує лише одну мету - перебороти свою смерть за допомогою письма» [4, с. 158]. Однак слово не може конкурувати з вогнем: «Його серцевиною був чистий вогонь. Лише полум' я, згоряння всього світу було сильнішим за закон» [4, с. 13]. Полум'я наймо- гутніше, бо знищує все, а передусім - бібліотеку.

Отже, в основі роману Т. Лєра лежить міф про наближення кінця світу. На це натякає знову пануючий у світі хаос, із якого колись все з' явилося: «На початку був лише вічний неосяжний темний хаос. Він став джерелом життя. Усе