УДК 82-97:22

Лановик З.Б., докторант кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

Жанр Євангелії на перехресті юдейської та еллінської культур

У статті заторкуються проблеми жанрового аналізу в біблійній герменевтиці. Авторка подає короткий огляд багатошарової структури Біблії та аналізує Євангелію як особливий жанр біблійних текстів у контексті Новозавітної парадигми. Основна увага приділена феномену культурної взаємодії Євангелій, особливо синтезу юдейських та грецьких елементів. Вказуючи на основні риси Сакральних Текстів, вона демонструє їхню відмінність від художньої літератури чи історіографії, підкреслює важливість релігійного і культурного контексту в жанровому вивченні Біблії.

Genre of Gospel at the crossroads of Judaism and Greek Cultures In the article the problems of genre analysis in Bible Hermeneutics are concerned. Author gives brief outlook on multileveled structure of the Bible. The Gospel as specific genre of biblical texts in the content of New Testament paradigm is analyzed. The main attention is paid to the phenomenon of cultural interchange of the Gospels, in particular the synthesis of Judaism and Greek elements. Pointing the main features of Sacred Texts the paper demonstrates their differences from the fiction or historiography, and underlines the importance of religion and cultural context of genre studies of the Bible.У плані творення та функціонування Біблія є унікальною книгою, яку писали біля 40 авторів упродовж 1600 років (від Мойсея, який жив близько 1500 р. до Р.Х., до авторів книг Нового Завіту, які писали у рамках 1 ст. по Р.Х.) у трьох частинах світу (Азії, Африці, Європі), трьома мовами (давньоєврейською, арамейською і грецькою койне). Тому вона творить бага- тоаспектне поле зіткнень різних філософсько- смилових шарів, а процес її інтерпретації не зводиться лише до мовних та образних особливостей, а передбачає вирішення складних світоглядних (специфіка орієнтального мислення та його зіткнення з раціональним європейським), культурно-історичних (тут стикаються риси шумеро-акадської, симітсько-єврейської, вавилонської, фінікійської, єгипетської, грецької, римської та ін. культур різних історичних епох, отже, цілого ряду історичних практик, не завжди у їх хронологічній послідовності), суспільних (державний устрій, судочинство), релігійних та ін. проблем.

Якщо окреслити коло галузей, що вивчають текст, дослідження біблійних книг здійснюється у площинах текстографії, текстології, етнолінгвістики, лінгвостилістики, перекладознавства, семантики, семіотики, герменевтики та ін. Навіть якщо звести дослідження мови Біблії до суто лінгвістичних, виникає ряд проблем: три оригінальні мови Біблії належать до різних етнічних мовних груп, відповідно - відрізняються художньо-образною структурою, мовно- виражальними засобами, більше того - на сьогодні усі вони є мертвими.

Коли ми говоримо про ключові концепти культури в Біблії, на перший план виступає дихотомія Схід - Захід, яка концептуально відображається передовсім у структурі Старий Заповіт - Новий Заповіт і закладена у їх мовних кодах. Як відомо, основна мова Старого Заповіту - єврейська (давньоєврейська), а також частина текстів (книги після Вавилонського полону) написана арамейською (давньосирійською) мовою. Ці дві мови належать до симітської сім'ї, є аналітичними і відзначаються особливою образністю і метафоричністю. Новий Заповіт написаний грецькою мовою, яка є синтетичною, інтелектуальною, мовою філософії. Також у сучасних дослідженнях все частіше простежується думка про доцільність розглядати Новий Заповіт у системі двох мовних координат - окрім грецької долучається латинська мова (з огляду на те, що вона була пануюча у Римській імперії у час написання Нового Заповіту, а тому новозавітні тексти наповнені латинізмами, особливо що стосується військово-політичної лексики у Палестині часів правління Іродів). Ці дві мови належать до індоєвропейської групи і є раціональними мовами античної філософії.

Отже, у Біблії поєднані дві основні універсальні світоглядні системи - орієнтальна та західна у їх чітко вираженому дуалізмі іпІиШо/гагіо, ірраціональність /раціональність, почуття/ мислення, відповідно - мова серця/мова розуму.

Однак це поєднання жодним чином не сприймається як протиставлення, а навпаки - як взаємо- доповнення. "Як і сам Захід, Схід - це ідея, що має історію і традицію думки, свою образність та лексику, які надають йому реальності та присутності на Заході і для Заходу. Таким чином ці дві географічні сутності підтримують і, до певної міри, віддзеркалюють одна одну" [5; 15]. Тут ми маємо справу не з географічними сутностя- ми, а із способами мислення, світоглядами, "образами світу" (Г.Гачев).

Окреслюючи національні образи світу, Г. Гачев у своєму дослідженні осмислює відмінності національних культур як не випадкове, а органічне явище, зумовлене глибокими матеріальними і духовними причинами. З-поміж цих причин чітко виділяється три основні: 1) природа (Космос), в яку поміщений народ; 2) душа народу (Психея); 3) логіка його розуму (Логос). Національний склад мислення, на думку дослідника, матеріально закріплений у словесності народу. При передачі тої чи іншої ідеї чи художнього твору в цілому неминуче буде відбуватись деформація. В даному випадку, за словами Г.Гачева, "...відбувається, так би мовити, інтерференція, накладання національних образів світу" [2, 53]. Дослідник вважає, що "при зіткненні мов виражається найбільш гостро зіткнення способів життя і матеріальних, і духовних культур" [2, 36]. Це зіткнення відбувається не просто в житті, а на рівні свідомості, осмислення життя. У Біблії ми можемо розглядати велику кількість національних образів світу, оскільки в ній порушується проблема націєтворення та співіснування