Для обґрунтування технології формування комунікативної компетенції важливо визначити мету та завдання відповідної підготовки фахівців - «що саме» має бути сформовано в навчально- виховному процесі. Для цього потрібно проаналізувати та визначити поняття «комунікативної компетенції».

Вперше термін «комунікативна компетентність» використав американський лінгвіст Д. Хаймс, він протиставляв терміну «мовна компетенція», запропонованому Н. Хомським, - ідеальне знання мови, «комунікативну компетентність» - реальне використання мови в спілкуванні.

Ю.М. Ємельянов, досліджуючи комунікативну компетентність як соціально-психологічне явище, розуміє під цим поняттям ситуативну ада- птивність і вільне володіння вербальними й невер- бальними (мовленнєвими й немовленнєвими) засобами соціальної поведінки [5, с. 11].

І.О. Зимняя визначає «комунікативну компетенцію» як здатність здійснювати мовленнєву діяльність, реалізуючи мовленнєву поведінку, адекватну за цілями, засобами й способами, різними завданнями й ситуаціями спілкування [6, с. 125]. Таким чином, комунікативна компетентність означає реалізацію мови в дії, володіння всіма видами мовленнєвої діяльності: говорінням, читанням, писанням і аудіюванням. Окремо І. О. Зимняя виділяє мовну компетенцію, під якою розуміє знання системи мови, її функціонально мовленнєвих різновидів, знання правил утворення семантики використання й функціонування мовних одиниць у спілкуванні.

Ю.М. Жуков пропонує під комунікативною компетентністю вважати «здатність встановлювати й підтримувати необхідні контакти з іншими людьми і сукупність знань і умінь, що забезпечує ефективне протікання комунікативного процесу» [7, с. 3]. Тобто автор головною особливістю комунікативної компетентності вважає вміння знаходити спільну мову з людьми, володіти навичками ефективного спілкування з учасниками комунікативного акту.

В.Н. Куніцина комунікативну компетентність вважає складовою соціальної компетентності поряд з оперативною соціальною компетентністю, вербальною компетентністю, соціально - психологічною, та его-компетентністю і тлумачить її як «володіння складними комунікативними навичками й вміннями, формування адекватних умінь у нових соціальних структурах, знання культурних норм і обмежень у спілкуванні, знання звичаїв, традицій, етикета у сфері спілкування, дотримання правил поведінки, вихованість; орієнтація в комунікативних засобах, властивих національному, сословному менталітету, що виражають його, засвоєного рольвого репертуару в межах певної професії» [8, с. 481]. В.Н. Куніцина тлумачить комунікативну компетентність як досить широке, складне явище, яке включає до себе не тільки мовленнєву діяльність, а також досить серйозні знання з культури, вихованість, тактовність, правила поведінки в соціумі, у колективі, етикетні формули, отже, комунікативною компетентністю може володіти тільки культурна, вихована, освічена особистість з глибокою психолого- педагогічною підготовкою.

Л.Д. Столяренко визначає комунікативну компетентність як «здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми» [3]. Вона розглядає її в рамках психології управління як необхідну умову для побудування ефективної комунікації в різних ситуаціях ділового та міжособистісного спілкування.

Проаналізувавши різні тлумачення щодо визначень поняття «комунікативна компетентність», ми можемо запропонувати узагальнене визначення комунікативної компетентності, яке буде правильним для нашого дослідження. Отже, під комунікативною компетентністю ми розуміємо володіння комунікативними знаннями, уміннями, навичками та здатністю встановлювати необхідні контакти з іншими людьми.

Комунікативна компетентність є складовою професійної компетентності особистості, тому що, по-перше, є ключовою компетенцією, подруге, пов' язана із професійною діяльністю освіченої людини, яке живе і працює в соціумі. Вона передбачає сформованість мовних умінь та навичок, вона вимагає необхідного вміння відчувати психологічний настрій співрозмовника, знати правила поведінки в тій або іншій ситуації, вміти знаходити вихід з проблемних комунікативних ситуацій, також важливе значення мають невер- бальні засоби спілкування.

Спілкування, або комунікація в управлінській діяльності відіграє важливу роль, бо за її допомогою людина завжди звертається до себе або до іншої людини, і явно або неявно її мовлення містить питання, пропозицію, прохання, розпорядження, тобто за допомогою мовлення вона завжди певною мірою здійснює вплив на слухача, спонукає до тієї чи іншої дії. Від рівня комунікативної компетентності людини залежить її ділова та організаційно-управлінська діяльність.

Формування комунікативної компетентності фахівців відбувалося в природних умовах, тобто у процесі вивчення психолого-педагогічних і управлінських дисциплін студентами вищого технічного навчального закладу НТУ «ХПІ» за допомогою відповідної технології.

Слово «технологія» грецького походження: techne - мистецтво, майстерність, logos - поняття, навчання, знання, наука. Тобто технологія означає знання про майстерність. На сьогоднішній день існує досить велика кількість визначень понять «педагогічна технологія». За означенням ЮНЕСКО, це системний метод створення, застосування і визначення всього процесу навчання і засвоєння знань, з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти.

Л.Л. Товажнянський, О.Г. Романовський відзначають, що педагогічну технологію потрібно розуміти як «послідовну, взаємозалежну систему дій, операцій і процедур, що виконуються педагогом і спрямовані на вирішення педагогічних завдань, або як планомірне і послідовне втілення на практиці заздалегідь спроектованого педагогічного процесу, що має на меті досягнення конкретного, діагностованого і гарантованого результату» [9, с. 235].

Таким чином, у процесі розробки технології формування комунікативної компетенції потрібно було сформулювати ціль, визначити зміст та систему дій, що мали сприяти досягненню відповідної цілі. Ціллю впровадження технології є підвищення рівня комунікативної компетенції. Зміст технології має відповідати характеристиці основних структурних компонентів комунікативної компетенції. Вибір методів і засобів навчання мав сприяти ефективному досягненню цілі та реалізації системи виділених психолого-педаго- гічних умов формування комунікативної компетенції.

Формування комунікативної компетенції має усвідомлюватися кожним студентом як спеціальна мета підготовки до управлінської діяльності. Мотивація студентів на якісне оволодіння комунікативною компетенцією сприяє забезпеченню реалізації умови зацікавленості та активності студентів у навчальному процесі. Для мотивації студентів проводилися бесіди,