Соціально-економічна сутність людини

План

1. Соціальна сутність людини. 

2. Людина економічна. 

3. Література

Соціальна сутність людини.

Кожна людина — це надзвичайно складна система, в якій поєднані земні й космічні сили, природний і духовний світи, гени її пращурів і генофонд майбутніх поколінь тощо. Так, ще у XVII ст. нідерландський учений Христіан Гюйгенс (1629—1696) пов'язував діяльність людини з Космосом; цю ідею розвинув вітчизняний учений Володимир Вернадський (1863—1945) у концепції ноосфери. Різні аспекти людини вивчають природні і суспільні науки, спеціальні наукові установи. Найпростішу узагальнену характеристику людини пропонує філософія, визначаючи її як біосоціальну і духовну істоту, тобто істоту, в якій суперечливо поєднуються біологічна та соціальна сторони, що взаємообумовлюють, взаємозаперечують, взаємопроникають тощо, тобто взаємодіють між собою. Тому український філософ Григорій Сковорода (1722—1794) розмежовував у людині внутрішню (духовну) і зовнішню (матеріальну) природу. Характеризуючи сутність людини, М. Туган-Барановський називав людську особистість верховною метою в собі.

Соціальна сутність людини — комплекс суспільних видів її діяльності, що грунтуються на збереженні позитивних сторін сучасної людини економічної (людини-працівника нового типу і людини-власника) в поєднанні з її біологічною стороною.

Людина як біологічна істота є творінням Божим, на якому постійно позначався вплив природи. Вона наділена насамперед природними силами, які формуються і відтворюються у процесі праці. Тому праця з фізичного погляду — це здійснення певних функцій людського організму, кожна з яких — затрати мозку, нервів, мускулів, органів чуттів та ін. Відтворення людини передбачає збереження і підтримання індивіда як біологічного явища.

Люди повинні також задовольняти свої екологічні потреби. Природа і виробляє, і безпосередньо задовольняє їх. Вона є першоосновою фізичного, психічного та емоційного здоров'я окремої людини і суспільства загалом. Ігнорування законів природи погіршує екологічне середовище, деформує особистість. Так, за даними американських учених, у СІЛА до 9 % смертності населення пов'язано з підвищенням вмісту шкідливих речовин у повітрі. Сильний шум (понад 66 децибел) прискорює старіння та скорочує тривалість життя на 8—12 років.

Науково-технічна революція ставить підвищені вимоги до природної сторони людини (її нервової системи, органів чуттів, психології тощо). Зокрема, зростають інтенсивність праці (насамперед розумової), емоційні, нервові, психологічні навантаження на людський організм. Оскільки людина є частиною природи, необхідно враховувати додаткові критерії гуманізації та екологізації техніки з передбаченням близьких і віддалених наслідків її впливу на природу (навколишні ліси, ґрунтові та наземні води, урожайність полів, повітря, можлива зміна радіаційного фону, тепловий ефект, хімічний фон та ін.). При визначенні життєвого рівня населення слід брати до уваги стан навколишнього середовища, екологічну ситуацію. Необхідно формувати також екологічну культуру, екологічне мислення. Витрати на охорону навколишнього середовища повинні стати складовою соціальних витрат держави, а до вироблення екологічної політики треба залучати широкі верстви населення, політичні партії.

Людина як соціальна істота є сукупністю всіх суспільних відносин, структура яких визначена структурою суспільно-економічної формації. До цієї сукупності належать економічні (в діалектичній єдності техніко-економічних, організаційно-економічних відносин і відносин економічної власності), соціальні, політичні, правові, національні, культурні, духовні та інші відносини.

З розширенням сфери діяльності людини збагачується її сутність, повніше розкриваються сутнісні сили. Тому, крім людини-працівника, вона повинна бути людиною-власником, людиною-політиком, носієм культури, духовності, національного духу та енергії народу. Такі види діяльності значною мірою збігаються з різними аспектами визначення сутності власності.

Для здійснення прогресивних перетворень в Україні необхідно подолати глибоке відчуження трудящих від економічної власності (у тому числі інтелектуальної), процесу праці, його результатів, від управління виробництвом і власністю (що загалом означатиме подолання економічного відчуження), від класової та загальнолюдської спільноти (соціальне відчуження), від політичної, юридичної влади, від культури, привласнення духовних благ, від користування всебічною системою інформаційного забезпечення. Слід також подолати відчуження людини від історії (своєї країни, народу). Тільки за таких умов можливе розширення можливостей самореалізації людини, повний і вільний розвиток її фізичних, організаторських і духовних здібностей.

Природу людини можна також розглядати як сукупність її потреб, захоплень. Індивід, задовольняючи свої потреби, відтворює себе як суспільну сутність. Визначальним для людини є задоволення найелементарніших економічних потреб: в їжі, одязі, житлі. На цій основі можуть бути задоволені культурні, духовні та інші потреби. У свою чергу, соціальні потреби активно впливають на економічні. Потреби зароджуються у формі об'єктивної мети, конкретної цілі людини. Відтак вона ставить перед собою завдання і прагне його виконати. Соціально-економічний прогрес суспільства значною мірою залежить від своєчасного усвідомлення більшістю населення нових потреб та їх врахування у практичній діяльності. Так, після проголошення незалежності України загальнонаціональною потребою є розбудова могутньої, економічно незалежної держави. Лише на цій основі можна підвищити життєвий рівень населення, розвинути національну культуру тощо.

Історики Михайло Грушевський, Іван Крип'якевич та інші наголошували на таких рисах української нації, як здоровий глузд, здатність до самоаналізу й самокритики, оптимізм, духовний, моральний та культурний потенціали, інтелігентність, енергія і підприємливість, надзвичайне свободолюбство та ін. Без їх відродження неможливо мобілізувати енергію нації, дух патріотизму тощо, а отже, побудувати могутню національну економіку та державу. Щоб домогтися цього, необхідно сформувати сучасну людину економічну, яка поєднує риси працівника і риси власника.

Людина економічна.

Найглибиннішу сутність економічних явищ і процесів можна розкрити через категорію суперечності. Двома основними ознаками людини економічної є її належність до системи продуктивних сил (людина — головна продуктивна сила, люди на-працівник) та до відносин власності (людина-власник).

Людина економічна — сукупність економічних потреб, інтересів, цілей індивіда, органічне поєднання в ньому рис працівника і власника.

У більшості вітчизняних та зарубіжних сучасних підручників та навчальних посібників, навіть у працях, які предметом вивчення економічної теорії називають поведінку, діяльність людини, сутність людини економічної не розкрито. Це додаткове свідчення їх еклектичності. Винятком з правила є глава "Людина у світі економіки" у навчальному посібнику "Курс економічної теорії"1. Проте в ньому характеристика сутності людини економічної спрощена, зокрема, не розмежовуються люди на-праці вник і люди на-власник, причиною чого є ігнорування закону єдності і боротьби протилежностей в економічному дослідженні, закону єдності праці і власності та ін.

Людині економічній притаманні відповідні закони розвитку. У докапіталістичних формаціях людина-працівник набувала найвищого розвитку в процесі праці на власній землі, у власній ремісничій майстерні тощо. Така праця вимагала всебічного вміння для виготовлення продукту, емпіричних знань із різних галузей науки.

У XIV—XVI ст. мануфактура спотворює працівника, культивуючи однобічну спеціалізацію, гальмує розвиток сутнісних сил людини. За машинного виробництва однобічна спеціалізація посилюється, відбувається перетворення людини-працівника на придаток машини.

Ситуація принципово змінюється в умовах автоматизованого виробництва. Робітник докладає мінімальних фізичних зусиль, виконує переважно розумову працю (що зближує його працю з працею інженера), веде діалог з комп'ютером. Його виробнича діяльність все більше базується на наукових знаннях з математики, фізики, хімії, різних технічних дисциплін. За комплексної автоматизації долається тенденція до поділу праці на елементарні операції, процес безпосереднього впливу на предмети праці замінюється впливом через комп'ютери або диспетчерські пункти. Людина-працівник все більше стає контролером, регулювальником виробництва тощо. Але й тут діють суперечності. Автоматизація виробництва позбавляє організм необхідного мінімуму фізичного навантаження ("мускульний голод"), посилює монотонність праці на пульті управління, нервове, емоційне й розумове навантаження тощо.

Загалом у розвинутих країнах на сучасному етапі відбувається активне формування сукупного працівника з такими основними ознаками:

1) високі професійні властивості, навички та творчі здібності, що виявляються у відчутті нового, вмінні критично оцінювати досягнуті результати, знаходити недоліки і шляхи їх усунення, в бажанні постійно підвищувати рівень освіти та кваліфікації, у наявності багатопланової кваліфікації тощо;

2) економічне мислення, виявом якого є уміння знаходити оптимальні варіанти розвитку для підвищення ефективності робочого місця, окремого підприємства, галузі, народного господарства, оволодіння найновішими прийомами технологічних, проектно-конструкторських розробок, техніко-технологічна культура, орієнтація на найраціональніше використання економічних і природних ресурсів тощо;

3) готовність до організаційної та управлінської діяльності, що передбачає знання найновіших методів і форм організації праці, уміння ефективно організовувати працю трудового колективу, контактувати з іншими працівниками тощо;

4) психологічні якості: цілеспрямованість, сумлінність, стійкість та ін.;

5) патріотизм, енергійність сукупного працівника і всієї нації та ін. Саме громадяни з такими рисами є нині основним елементом національного багатства країни, найголовнішим джерелом національного доходу.

Людина-власник у будь-якій країні формується насамперед на основі трудової діяльності індивідів. Оскільки в такій діяльності виявляється сутність людини передусім як біологічної істоти, то людина-власник уособлює не одну ізольовану сторону відносин економічної власності, а й взаємозв'язок в продуктивними силами, з людиною як частиною природи. Тому біологічній природі людини, її індивідуальній діяльності найбільше імпонує особиста (в тому числі приватна) трудова власність, а соціальній природі людини, колективній діяльності — різні види колективної власності (кооперативна, акціонерна, трудова, колективна та ін.). Приватна власність при цьому є основою економічної незалежності, свободи індивіда, колективна — основою економічної незалежності трудових колективів, державна (демократична) — основою національної незалежності. Могутність країни залежить від оптимального поєднання цих типів і їх форм. Органічне поєднання двох