Методика проведення ФВА

Науковими джерелами ФВА є: теорія систем і методи системного аналізу; теорія функціональної організації; методи інженерного аналізу і теорія оптимізації; теорія економічної ефективності і методи економічного аналізу; теорія організації трудових процесів і методи активізації творчості.

Склад принципів сучасної концепції ФВА визначає систему основних понять, якими оперує цей метод. Найважливіше з них — поняття функції, що взаємопов'язує суспільні потреби і властивості створюваних систем.

Перевага методу в тому, що він поєднує: техніку й економіку, оптимізуючи співвідношення між споживчими властивостями продуктів праці і витратами на їх забезпечення; усі складові життєвого циклу об'єкта, що аналізується, дослідження, розробку проекту, підготовку й організацію виробництва (створення), експлуатацію; дії розробників, виготівників і споживачів (користувачів).

ФВА дає змогу вирішити завдання забезпечення економії ресурсів, прогресивності техніки, підвищення якості і конкурентоспроможності продукції.

Методика проведення ФВА базується на вивченні функцій об'єкта і побудована так, щоб, абстрагуючись від існуючого рішення і зосередивши увагу на абстрактних функціях продукції, що аналізується, можна було знайти принципово нові рішення їхнього виконання, що забезпечують підприємству мінімальні витрати, зростання прибутків, підтримку конкурентоспроможності продукції.

Найбільший ефект дає застосування цього методу під час використання у сфері проектування нових об'єктів, тому що сприяє попередженню виникнення зайвих витрат на їхнє виробництво й експлуатацію. До складу процедур входять: аналіз вимог до продукції, що розробляється; формування цілей і завдань розробки; визначення складу функцій майбутньої про-дукії; побудова його функціональної моделі; визначення витрат на функції; пошук і формування рішень за функціями; оцінка техніко-економічного рівня варіантів рішень за основними функціями; побудова структурної моделі; комплексна функціонально-вартісна оцінка й остаточний вибір варіанта продукції, що розробляється.

Перспективна сфера застосування ФВА — виробничі системи (ВС), де об'єктами вдосконалення є:—

власне ВС (її виробнича структура, розподіл функцій між елементами тощо);—

усі види реалізованих технологічних процесів ВС (основні, допоміжні, обслуговуючі);—

виробничий процес у цілому та його системні компоненти;—

управлінські структури і процеси, у тому числі власне процес ухвалення управлінського рішення керівником, процес виконання традиційних функцій управління — планування, організації, контролю та мотивації.

Головними чинниками необхідності застосування ФВА є такі, як наростання темпів науково-технічного прогресу, обмеженість трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, можливість використання економіко-математичних методів, інформаційних технологій, що дають змогу обирати найбільш економічні рішення. Це зумовлено тим, що ФВА дає на 1 гри витрат на його проведення 10—20 грн економічного ефекту.

Основними причинами недостатнього впровадження ФВА в практику є: психологічний бар'єр (інертність), проблеми організаційного характеру (хто має займатися ФВА, як стимулювати упровадження ФВА), проблеми методологічного характеру, тобто потрібний єдиний методологічний підхід до проведення ФВА.

В основному ФВА застосовують:

1) на передпроектній і проектній стадіях створення нової продукції. Це дає змогу виключити непотрібні витрати і досягти оптимального виконання отриманих функцій. Складність проведення ФВА на цих стадіях полягає в тому, що виробу як такого не існує;

2) під час модернізації виробу;

3) під час уніфікації виробу (з метою економії потрібні стандартні рішення);

4) під час проектування технологічного оснащення; у цьому разі можливості ФВА розширюються за рахунок таких обставин:—

немає необхідності в узгодженні конструкцій оснащення з замовником, тому що підприємство саме виступає як замовник і як споживач одночасно;—

конструктивно технологічне оснащення менш відпрацьоване, ніж основна продукція;—

створено найсприятливіші умови для використання ФВА на передпроектній і проектній стадіях;

5) під час розробки й удосконалення технологічних процесів (ФВА-технології);

6) в організації основного і допоміжного виробництва;

7) у системі управління галуззю і підприємством.

Нині у практиці використовують форми ФВА, які подано на рис. 16.6.

Найбільш відпрацьованою з методичного погляду є коригуюча форма ФВА. Найменш відпрацьованою є творча форма ФВА, що передбачає проведення на проектній і передпроектній стадіях створення нового об'єкта. Практично не розроблена інверсна форма ФВА.

Багато фахівців вважають ФВА одним з методів техніко-економічного аналізу. ФВА продовжує розвивати багато положень цього традиційного методу, однак використовує досягнення й низки інших дисциплін: моделювання, оптимального програмування, теорії систем, теорії рішень та ін.

Водночас ФВЛ має багато відмінних ознак, що дають змогу його розглядати як самостійний метод.

1. Дослідження має функціонально орієнтований характер. Під час проведення ФВЛ використовується максимально спрямований підхід, тоді як традиційні методи керуються предметним підходом. За предметного (традиційного) підходу дослідники прагнуть поліпшити існуючий об'єкт у рамках прийнятого раніше конструкторського, технологічного й організаційного рішень. Але мірою ускладнення продукції велика частина зайвих витрат залишається за межами уваги дослідника, тому що, розглядаючи існуюче рішення як раціональне, він втрачає можливість розгляду принципово нових рішень. Головною особливістю функціонального підходу є те, що дослідник цілком абстрагується від реального виробу і від прийнятого раніше рішення. Його цікавлять тільки функції, які мас виконувати певна продукція, і тому він шукає шляхи ефективної реалізації цих функцій.

2. Орієнтація на оригінальне, нестандартне, незвичайне рішення, що виникає за рахунок "розкріпачення" фахівця від тих традиційних рішень, що були закладені раніше під час проектування виробу.

3. Системний підхід: будь-який об'єкт розглядається як частина системи, входом якої є ресурси (матеріали, устаткування, працівники), а виходом — об'єкти з визначеними технічними й економічними характеристиками.

4. Універсальний характер методу.

5. Можливість одночасного вирішення двох завдань: підвищення якості і зниження витрат.

6. Органічне поєднання інженерного й економічного підходу, за якого пророблюються складні інженерні рішеппя і на всіх етапах чітко виявляється головна мета: боротьба з зайвими витратами.

7. Концентрація уваги не на тих витратах, що вже мали місце, а на майбутніх, які необхідно вчасно звести до мінімуму.

ФВА виник наприкінці 40-х років XX ст. Його застосування пов'язане з імепами радянського інженера Ю. Соболева й американського інженера Л. Майлса, які незалежно один від одного сформулювали принципи ФВА.

Чітке визначення функцій та їхня оцінка — найбільш відповідальний етап, що дає змогу абстрагуватися від наявних рішень і заново сформулювати завдання вдосконалення конструкції, технології, організації. Зазначення функцій вимагає високої професійної підготовки. Класифікацію функцій подано на рис. 16.7.

Зовнішні — це загальносистемні функції, якими володіє чи має володіти об'єкт, що аналізується як окрема система. Під час визначення цих функцій внутрішній устрій об'єкта не аналізується. Зовнішні функції поділяються на: головні та другорядні.

Головні функції — це одна функція (але не більш трьох), що визначає сутність виробу і відрізняє його від інших, тобто це така функція, без якої виріб втрачає свою споживчу вартість, суспільну корисність (наприклад, для магнітофона головна функція — якісне відтворення звуку). Головна функція системи залишається незмінною протягом тривалого періоду, однак способи її здійснення і набір інших функцій може істотно, а іноді і докорінно, змінюватися.

Другорядні — це такі функції, що збільшують попит на продукцію (зручність зберігання, використання та ін.).

Внутрішні функції — це такі функції, якими володіють чи мають володіти елементи об'єкта, що аналізується. Вони поділяються на основні та допоміжні.

Основні — це функції, що забезпечують працездатність об'єкта, принцип його дії, тобто вони безпосередньо не пов'язані з призначенням виробу. Звичайно, вони є результатом тих рішень, що були прийняті для реалізації головної функції. Важливе значення основних функцій полягає в тому, що без них головна функція не може бути практично здійснена.

Допоміжні — це такі функції, за допомогою яких реалізуються основні функції (сполучні, кріпильні та ін.), тобто допоміжні функції сприяють здійсненню основних, роблячи їхнє виконання більш раціональним, економічним чи оригінальним для споживача.

Основні функції поділяються на: корисні, необхідні для виконання основних дій виробу; марні (чи нейтральні), що у принципі не заважають виробу, однак здорожують його; шкідливі, які погіршують і здорожують виріб. Необхідно цілком уникати шкідливих і, за можливістю, марних функцій.

Вивчити технічну систему (виріб) — означає знайти значення змінних системи і визначити параметри її елементів. При цьому елементи характеризуються через зв'язки одного з іншим. Розглядаючи послідовно один за одним зв'язки змінних у системі, можна однозначно визначити саму систему.

Однак складність сучасних виробів робить майже неможливим такий аналіз, тому використовують спрощене подання виробів, тобто моделі різного типу. Однією з таких моделей є структурно-елементна модель виробу, що дає змогу упорядкувати елементи і зв'язки та сформувати уявлення про склад матеріальних частин об'єкта, їхні основні зв'язки і рівні ієрархії (рис. 16.8).

Така модель відображає деякі істотні зв'язки між елементами з визначеним ступенем спрощення і становить скелет виробу, його узагальнену форму. Однак сутність виробу відображають його функції, тому вважається, що вони значною мірою характеризують структуру виробу.

Вивчення структурно-елементних моделей дає змогу оцінити лише один аспект складності виробів — склад, кількість і прямі зв'язки підпорядкування його матеріальних складових.

З розвитком науки і техніки відбувається принципова перебудова виробів. І в цих умовах необхідно оцінювати не стільки кількість елементів, скільки види і кількість зв'язків, які виникають між ними.

Таке завдання вирішують логічні функціональні моделі — це опис виробу мовою виконуваних ним функцій (рис. 16.9).

Під час побудови такої моделі необхідно забезпечити:—

відповідність відокремлюваної функції як частковим цілям