УДК 37.338

Г.О.Зелінська, доц., канд. екон. наук

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

Еволюція теорій освітнього менеджменту та їх розвиток в умовах українського середовища

В статті висвітлюється питання еволюції освітнього менеджменту та використання світових здобутків менеджменту в українському середовищі. Зокрема наголошується, що теорія освітнього менеджменту інтенсивно почала розвиватися у 80 -х роках XX ст. і продовжує розвиток сьогодні. Наголошується, що освіта є основним генератором розвитку суспільства, а тому потребує якісно нового підходу до діагностики функціонування менеджменту та освітніх систем. Перенесення ідей західних шкіл щодо освітнього менеджменту в українське середовище потребує адаптації до сучасних умов розвитку економіки України.

освітній менеджмент, освітні системи, теорії освітнього менеджменту, реформування освіти, управління

Постановка проблеми. Необхідність пошуку нових форм і методів управління є основою реформ, що проводяться сьогодні в Україні. Регіональний освітній менеджмент, в основі якого лежать інноваційні технології, є однією з важливих сфер державного управління. Адже, економічне зростання в країні, її доля багато в чому залежать від того, якою буде освіта громадян. Стан справ у системі регіональної освіти, безумовно, впливає практично на всі сторони життя населення, на формування його відношення до кардинальних суспільних трансформацій. Однак до останнього часу рівень організуючого впливу держави, виконавчої влади на місцях на освітні процеси не задовольняє потреби динамічного розвитку громадянського суспільства, енергійного формування демократичної соціальної правової держави. Рівень освіченості населення країни свідчить про невисоку результативність освітнього менеджменту загалом та регіонального освітнього менеджменту зокрема як необхідного інструментарію здійснення реформ у соціальній сфері. Тому дослідження проблеми діагностики та оцінки регіонального освітнього менеджменту особливо актуалізувалося сьогодні, враховуючи вимоги до освіти згідно Болонського процесу.

Аналіз досліджень та публікацій з проблеми. Свій внесок у розвиток теорії управління освітою вносили й вносять українські й зарубіжні вчені : К. Д. Ушинський, М. Ф. Бунаков, А. Н. Корф, Н. І. Пирогов й ін. Світове визнання одержали роботи А. С. Макаренко й В. А. Сухомлинського, проблеми менеджменту в освіті й навчанні досліджуються в роботах В. Бондаря, В. Лугового, Н. Коломенського, А. Фурмана, А. Ярошенка й ін. Проблеми управління освітою, зокрема на регіональному рівні, набули висвітлення в працях М.Артюхова, Л.Даниленко, М.Набока, Г.Оглобіної, С.Репіна, Б.Черник та ін. Дослідники фокусують основну увагу на особливостях управління, функціонування регіональної системи освіти та її проблемах.

Метою статті є висвітлення питання зародження та розвитку теорій освітнього менеджменту, їх застосування до сучасних умов Української держави та використання їх в умовах регіону, враховуючи їх специфіку.

Викладання основного матеріалу. Управління почало розглядатися як особливий вид діяльності доволі давно і уявлення про нього постійно трансформувалися. До нашого часу налічується велика кількість різноманітних наукових концепцій, теорій управління й підходів до нього.

Аналіз наукових досліджень, присвячених розвитку теорії управління та менеджменту, дозволяє виділити три історичні періоди:

а) стародавній (починаючи з 9-7 століття до н.е. й орієнтовно до початкуХУІІІ століття). Цей період вважається найбільш тривалим і характеризується накопиченням досвіду управління, яке ще не було виділено в самостійну галузь знань;

б) індустріальний (1776 - 1910 рр.), який характеризується пошуками принципів ефективного управління виробництвом, появою перших теорій наукового управління;

в) системний (1911 - до теперішнього часу). Управління визнається як самостійна наука. Цей період можна охарактеризувати як період систематизації й інформатизації.

Найважливішою основою формування соціокультурних передумов сучасного менеджменту було формування й ідейне оформлення взаємовідносин у класі підприємців, управлінців і найманих працівників, які по-різному складалися в різних країнах і в контекстах різних культур залежно від їх конкретних традицій. Сьогодні відомі такі соціокультурні типи менеджменту як: західноєвропейський, північноамериканський (американський), японський (азійський), радянський (український).

Управління освітою належить до соціального управління, що регулює економічну, соціально-політичну та духовну сфери життя суспільства. Як теорія воно зародилось на початку XX століття. Зародження наукового управління освітою за кордоном почалося в 1911 році після публікації Ф.Тейлора „Принципи наукового управління", які були використані Національною педагогічною організацією СПІА. Його послідовники - У.Джеймс, Є. Торндайк вимагали покінчити з догматизмом навчальних планів і програм. Друга фаза теорії управління освітою (до 50-х років) почалася з повороту до теорії „людських відносин". Основною ідеєю книг і публікацій стало - участь в управлінні кожного, кого стосується кінцевий результат. Подальшими етапом розвитку культури менеджменту в СПІА стала концепція «людських стосунків», яка сформувалася в кінці 20- х - на початку 30-х років і відображена в праці Елтона Мейо «Людські проблеми індустріальної цивілізації», яка вийшла в 1933 році. Сутність цього етапу полягає в тому, що людина більше не розглядається як «машина, орієнтована на одержання прибутку»; відбувається усвідомлення й теоретичне осмислення того факту, що на продуктивність праці робітників впливають і такі фактори, як психологічний клімат у колективі, зацікавленість до праці й моральне задоволення від її корисності, емоційний стан тощо. Однак, згодом теорія «людських стосунків» зазнала нищівної критики, передусім за декларативний характер її гуманізму й абстрактний психологізм рекомендацій, які мало реалізуються на практиці. Недоліком підходів різних шкіл управління є те, що вони зосереджували увагу на якомусь окремому елементі, а не розглядали ефективність управління як результат досягнення певної цілі або певного комплексу цілей, що залежить від багатьох різних чинників. Системний підхід дав змогу аналізувати проблему