Банківська справа в грецькому світі: банківські операції

План

1. Обмін грошей

2. Депозити

3. Кредит

Обмін грошей

Операції з випробовування та обміну здійснювалися на професійній основі аргентаріями, нуммуларіями та коллек-таріями. УIV—II ст. до н. е. нуммуларіїв ще не було, а таким видом діяльності займалися лише аргентарії. В І ст. до н. е. з'явилися нуммуларії, а в IV ст. до н. е., коли йшлося про золоті монети, — коллектарії.

Існують докази одночасного існування аргентаріїв та нуммуларіїв лише в кількох важливих центрах: Римі, Остії, Пренесті, Капуї та Путеолах (в Італії), Аквілеї (в Цизальпійській Галлії); Нарбонні, Ліоні, Кельні та в інших провінціях. Аргентарії практикували обмінювання грошей насамперед там, де мала місце аукціонна торгівля, оскільки, як ми побачимо, вона відігравала важливу роль в цій діяльності. В Римі, наприклад, вони були в різних форумах та в масажних ( macel-lum ); щодо нуммуларіїв, то вони здійснювали свої обмінні операції в усьому місті, особливо в базиліці Юлія поблизу амфітеатру Фламінія чи недалеко від храму Меркурія.

Латинські тексти та писання містять набагато менше інформації про обмінні операції, ніж грецькі. Причина полягає в тому, що ця діяльність була менш важливою в Італії та західних римських провінціях, ніж у грецькому світі. Як наслідок, в регіонах, куди іноземна валюта не проникала, в обігу була тільки офіційна валюта. Отже, обмін монет складався лише з конверсії державних золотих та срібних монет (аурей (аurei) та денаріїв (denarii)) на срібні чи бронзові монети інших держав або, у разі потреби, конвертації бронзових сестерціїв (4 аси) в аси, чи семізи (semisses) (половина аса), чи квадранти (quadrantes) (чверть аса). Обмін державних монет зумовив виникнення ажіо (маржі), в латинській мові — "коллиб" (collybus), слово, запозичене з грецької. У 445 р. до н. е. коллектарії, ймовірно, обмінювали солід на 7200 бронзових нуммів, і їм не було дозволено купувати його менш як за 7000 нуммів. Гіпотетично, якщо обмінювачі грошей могли б купити соліди за нижчим курсом, скажімо за 7000 нуммів, їх дохід від обмінної операції був би досить малим — 2,85 %. Як бачимо, за таких курсів вони часто не отримували прибутку взагалі, а іноді й зазнавали збитків. Щодо обміну денаріїв на аси, то є інформація про поточний курс на заході завдяки документам Пергама часів імператора Адріана. Відповідно до указу імператора ціна купівлі денарія в цьому місті була встановлена на рівні 17 асів, а ціна продажу — 18 асів, що становило маржу 5,88 %. Ці два джерела свідчать, що обмінні курси не коливалися вільно. В Римі нуммуларії працювали під безпосереднім наглядом префекта міста. Обмінювачі грошей мали головну мету — забезпечувати бізнесменів та купців необхідною кількістю грошей для здачі. Тож вони здебільшого мали справу з бронзовими грошима. Светоній пише, що Кассій у Пармі, який доводився імператору дідусем по материнській лінії, займався діяльністю нуммуларія і був помічений у справах з коллибами. Цей термін відповідає грецькому слову коллибос (kollybos), яке означало маленьку бронзову монету. Обмінювачі грошей мали приймати та обмінювати всі види монет, які мали офіційний курс, за винятком підробок, а на порушника чекали жорсткі покарання. Светоній зазначав, що Гальба, коли він був губернатором Тарраконської Іспанії, видав наказ про те, що руки нечесного нуммуларія мають бути прибиті до його прилавка.

Наскільки відомо, трансфер грошей з одного місця до іншого без перевезення монет, а відтак і вимагаючи певної обмінної операції, не міг відбутися через посередництво банку, який не мав філій чи кореспонденції в провінціях. Однак трансфери здійснювалися податківцями, які працювали в Римі і в провінціях, звідки вони мали збирати акумульовані кошти. Гроші, що надавалися Сенатом провінційним губернаторам, також переводилися до них трансферами, і вони могли надати ті гроші, які губернатори мали їм надіслати у Рим. Так, Цицерон наприкінці свого проконсульства в Силіції дав податківцям завдання покласти на його рахунок в Римі суму у 2,2 мільйона сестерціїв. Операція такого типу мала назву **permutatio pecuniar", але вона ніколи не використовувалася в комерційних цілях. її припинили використовувати на початку періоду імперії. Платежі між Римом та провінціями здійснювалися шляхом перевезення монет.

Функцією обмінювачів грошей був не тільки обмін монет, а й важливе завдання випробовування. Трімачіо у "Сатирикові Петронія" говорить, що дві найскладніші професії були — лікаря та нуммуларія, людини, яка могла відрізняти бронзу від срібла: тобто, яка могла відрізняти фальшиві монети. Цю професію потрібно було вивчати, відповідно до цитати Светонія, тим, хто хотів стати нуммуларієм. Для цього вони використовували форму денаріорум (formae denariorum), надруковану на зеленому полотні, щоб тренувати зір. Ця форма дозволяла обмінювачу ознайомлюватися зі стандартами та видами монет. Випробовування монет відбувалося на вимогу тих, хто з якихось причин не був впевнений у справжності монет, які він отримав. У своїх "Метаморфозах" Апулей зазначає, що лікар, який сумнівався у дійсності золотих монет, що були сплачені рабом, запрошував останнього для перевірки цих монет до нуммуларія. Перед випробовуванням монет раб поклав їх у сумку, яку він потім запечатав. Фактично цей випадок не був одиничним, що випливає з думки юриста, який вказував на ризики, які виникали при наданні нуммуларію грошей для перевірки. Як говорить Фабій Мела, який був юристом в епоху Августа та Тіберія, операція була пов'язана з ризиком для кредитора, який вимагав перевірки від нуммуларія. Як результат, якщо гроші так чи інакше зникнуть, це буде втратою кредитора.

За часів імперії для забезпечення золотих монет існував "Кодекс Корнелія щодо підробок" (чого не було за Корне-лія Сулли), що містив перелік заборонених операцій, які могли змінити вагу монети: додання інших металів (adulterare); використання хімічних речовин для зняття частини цінного металу (lavare); розплавлення (conflare); відрізання {radere); розбивання (corrumpere); пошкодження (vitiare). Порушники цих вказівок висилалися на острови. Однак, якщо вони були з нижчих соціальних прошарків (humUiores), їх змушували працювати у шахтах або навіть розпинали. Розп'яття, як правило, застосовувалося до рабів. Підробка золотих монет завжди каралася смертю незалежно від того, був підроблювач вільною людиною чи рабом. Цей злочин розглядався як значна шкода державі.

Аргентарії і нуммуларії мали завдання виявляти справжність та якість монет та вилучати фальшиві з обігу. Коли Сенат видав декрет, що після смерті Калігули всі бронзові монети, на яких був його портрет, мали бути повернені та замінені, можливо, нуммуларіям було дано завдання вилучати їх з обігу. Технології, що використовувалися у випробовуванні монет, були докладно описані одним із святих — Отцем Григорієм Великим у його "Moralia". Спочатку вони перевіряли якість металу, після цього — тип і, нарешті, вагу, щоб визначити, чи не була монета пофарбована (так би мовити, бронзова монета не відрізнялася оболонкою від золотої), чи не була вона забороненою декретом, і чи була вона необхідної ваги. Св. Ієронім використовує три терміни для позначення робочих методів випробувачів: осиїо (використання зору для визначення якості); pondere (зважування монет на терезах) та tinnitu (слухом — слухаючи звук монет, коли вони б'ються об каміння). Що ж відбувалося з фальшивими монетами, які визначав випробувач? Відомо, що в Афінах від обмінювачів грошей вимагали конфісковувати, анульовувати їх та негайно надсилати до храму безпечного зберігання.

Не можна розглядати питання про випробовування монет, не сказавши про тессере нуммуларії (tesserae nummularie). Це були бруски з кістки чи слонової кістки від 3 до 10 см завдовжки та близько 7—10 мм завширшки та завтовшки. Вони були прямокутної форми з дірочкою. Література вказує на чотири їх види. Перший, у називному відмінку, містив ім'я раба (тільки у 10 випадках) чи ім'я вільного громадянина Риму; другий, у родовому відмінку, — ім'я господаря раба; третій та четвертий слово "спектавір" (spectavir), проте майже завжди скорочено разом із датою, днем та місяцем, іменем тогорічних консулів. Стародавня назва цього пам'ятника культури, близько 150 прикладів якого залишилися до сьогодні, не відома.

Термін "тессере нуммуларії" зобов'язаний своїм виникненням науковцю Р. Герцогу, який вперше встановив зв'язок між цими загадковими об'єктами та випробовуванням грошей — спектере нуммос (spectare nummos). Ця інтерпретація зараз широко використовується. Теорія базується на таких аргументах. Багато тессере також знаходять і на монетах, більш того, деякі містять ознаки чи листи, що відповідають монетарним термінам: ас, семізи, тренти (trientes) та квадранти. Нарешті, тессере нуммуларіїв представлено на сестерції Палікануса (45 р. до н. е.). Дати, що зустрічаються на тессере, — з 96 до 88 р. до н. е. Майже всі з них були знайдені в Римі, п'ятнадцять — в іншій частині Італії та Цизальпійській Галлії і лише шість — поза межами Італії: Агрігенті, Гадру-меті