Яке враження справляла особа Т. Кромвеля на сучасників? На портретах роботи Ганса Гольбейна Молодшого зображена людина, невисока на зріст, кремезна, з маленькими зеленими очима, короткою шиєю, але з вольовим подвійним підборіддям, зовнішність якої випромінює владність, енергію та ділову активність.

Кар'єра Т. Кромвеля була досить стрімкою: 1528 р. - вступ на службу до Т. Вулсі, 15291540 рр. - Т. Кромвель продовжує свою політичну кар'єру вже як член парламенту. Історик К.А. Кузнецов проаналізував матеріали виборчої компанії в парламент 1529 р. від міста Колчестер. Він відзначає факт виборів самого Т.Кромвеля в парламент, поряд з міським радником Амвросіем Лоусь [14.-С.218]. В 1533 р. Т. Кромвель отримує посаду канцлера державної скарбниці, а в 1534 р. стає державним секретарем.

Особливо слід виділити посаду королівського секретаря (The king's secretary). Він був особистим службовцем короля, хоча тільки з 1601 р. королівський секретар отримує офіційний статус [15.-С.436]. Дієвість інституту секретарів підтвердила історія. За Єлизавети Тюдор продовжують використовувати основні принципи роботи офісу секретарів, організованого Т. Кромвелем. Спочатку посада була другорядною, хоч мала значний вплив у адміністрації. Про королівського секретаря вперше згадується ще за правління Генріха II. З 1476 р. він називається головним секретарем. Якщо пери парламенту, радники корони мали право особистого доступу до короля, члени Таємної ради звертались через письмові пропозиції, то всі інші піддані звертались до короля тільки через секретарів. Секретар перетворюється в звичайний канал спілкування між королем та його людьми, між його величністю та радою. посередником між підданими та королем.

Важливість посади секретаря була офіційно визнана у 1526 р., коли за указом Генріха VIII її ввели до складу членів Таємної ради. Томас Кромвель, який деякий час сам був секретарем Генріха VIII, зрозумів адміністративну значимість посади. На початку XVI ст. головний секретар був лише клерком, який знаходився при королі та повинен був відповідати за його особисту печатку. Коли цю посаду отримав Т. Кромвель, її значення зросло. Він намагається поставити секретаря в один ряд з найбільш значущими чиновниками держави. Секретар, як і раніше, числився за придворним штатом, але йому належали місця зразу після перших членів Двору, а у парламенті та в раді їх місця були визначені статутом: "Секретар, якщо він має баронський титул, займає перше місце серед баронів, якщо ж він єпископ, то попереду всіх єпископів тощо" [16.-С.143].

В 1535 р. Т. Кромвель стає генеральним вікарієм. У 1535 році вводиться нова посада - генеральний вікарій короля у справах церкви, і її отримує Т. Кромвель. Кромвель стає намісником короля у духовних справах. Нова посада надавала велику владу фаворитові короля у церковних питаннях. Історик-богослов В.А. Соколов підкреслює такі факти: він міг проводити ревізії та різноманітні реформи, викорінювати єресь, здійснювати юрисдикцію у церковних справах, наглядати за способом життя та поведінкою усіх членів кліру, а також виправляти та карати, накладати секвестри на маєтки та прибутки, скликати синоди, конвекції і т.п. [17.-С.224] Т. Кромвель, який не мав навіть церковного сану, фактично став на чолі усієї церкви Англії. Особистою заслугою Т. Кромвеля деякі історики називають редагування Біблії [18.-С.100-111].

Вершиною стосунків монарха та фаворита стало присвоєння останньому титулу, який в XVI ст. у першу чергу був показником не соціального статусу людини, а його становище при королівському дворі, особливо по відношенню до особи монарха. В 1540 р. фаворит отримує титул графа Ессекса [10.-С.98-99].

Т. Кромвель багато зробив для того, щоб створити механізми, які дозволяли перетворити постать короля у центр усієї системи державного управління. І хоча теоретично королівські повноваження в країні були обмежені парламентом, на практиці про обмеження королівської влади парламентом чи про протиставлення його монархії мова не йшла. Король зосереджував всю повноту влади в державі: державні установи, в тому числі й парламент, а також фізичні особи здійснювали ті чи інші функції тільки з делегування їх королем. Законодавчі, судові та адміністративні повноваження переходили під контроль короля. Король мав право втручатися у роботу будь-якого органу та самостійно вирішувати будь-які питання управління на всіх його етапах. Але при цьому передбачалось, що король буде діяти в рамках правового поля, що в тій чи інший мірі реально обмежувало його владу [19.-С.45-53; 20.-С.7-12]. Радники та фаворити короля ставали безпосередніми виконавцями волі монарха та провідниками обраного політичного курсу, але у випадку невдач вони потрапляли до розряду королівських ворогів та зрадників держави і розплачувалися за це не тільки службовим становищем, але іноді й життям. Падіння Т. Кромвеля почалося тоді, коли його політика перестала відповідати інтересам короля. Початок падіння історики пов'язують із втратою впливу на короля А. Болейн та невдалим